"Зачекайте, тут щось гучно бахнуло… Зараз, аж хід думки втратив". Ми розмовляємо із головлікарем Центральної міської лікарні Торецька Сергієм Халаімовим 19 квітня телефоном, саме цього дня Торецьк обстрілювали – міська влада повідомила про пошкодження декількох житлових багатоквартирних будинків, садочка та школи.
Ми дізналися в Сергія Володимировича про те, як наразі працює лікарня, як він ставиться до евакуації своїх співробітників, чому сам залишати Торецьк не планує та що вважає у роботі найголовнішим.
«Дві третіх персоналу зараз працює»
Сергію Володимировичу, як змінилася робота Центральної міської лікарні після 24 лютого?
Після 24 числа ми як працювали, і працюємо. Цілий місяць нічого не змінювалося. Лікарі всі були на місцях, ми працювали у штатному режимі. Приймали хворих, цивільних, військових – у нас є військові хірурги, які цим займаються.
Коли Павло Кириленко закликав до повної евакуації – що мені не зовсім зрозуміло, адже ми є критичною інфраструктурою – я почав підписувати заяви на неоплачувані відпустки. Зробити із цим нічого не можу, адже це слова губернатора.
Кириленко мав на увазі евакуацію цивільних, мабуть?
Так, тому нікому не перешкоджаємо, всім дозволяємо виїжджати – з квітня місяця. Лютий, березень, пів квітня ми працювали у повному штатному режимі.
І скільки вже людей виїхало?
З 600 людей зараз у відпустках 140. Більше ніж дві третіх зараз на місцях працює.
Ви говорили, військових приймаєте, їх побільшало за останні два тижні, можете розповісти докладніше?
Про військових нічого не казатиму, це позиція МОЗ - жодних коментарів поки йде війна.
Цивільних приймаємо, військових приймаємо, всім надаємо допомогу. Жодних проблем із цим немає.
Більше того, надаємо допомогу, наприклад, з онкології – всі фахівці з області виїхали, а у нас у штаті онколог є. Зараз просимо НСЗУ відкрити нам пакет із надання онкологічної допомоги.
Пологи приймаємо, пологове відділення працює.
Нещодавно розмовляла із завідувачкою пологового відділення Наталією Лобановою, вона сказала, що пологи не приймають.
23 особи у нас ведуться. Вона, мабуть, не хотіла казати, щоб нові люди не зверталися. Ми надаємо допомогу.
Ви сказали про онкологів. Які ще "вузькі" фахівці зараз приймають?
Реаніматологів повний штат, інтенсивна терапія, хірургія працює, травматологія працює. На жаль, не всім із травмами можемо допомогти, є складні випадки. Терапія, кардіологія працює.
Закуповуємо нове обладнання, щоб надалі могли вийти на новий рівень з надання медичної допомоги.
Геріатричне відділення ми вивезли до Івано-Франківська, нам волонтери допомогли. Вони організували швидку допомогу, доставку, харчування та супровід. Від нас лише одна медсестра їздила до Івано-Франківська, відвозила. Там понад 50 людей літьного віку. Ми у кілька етапів проводили цю евакуацію.
З якими випадками до вас зараз можуть звернутися ті мешканці громади, які не виїхали?
Майже з усіма. Наприклад, допомогу при переломах ми надаємо, але якщо складний якийсь перелом – по всій області у нас немає наразі таких травматологів та можливостей – нам допомагає санавіація, обласний департамент охорони здоров'я з транспортуванням таких хворих до Дніпра.
Первинка (сімейні лікарі) у нас вся працює. Нам поставляють гуманітарні вантажі, багато ліків. Роздаємо тут, і наші лікарі виїжджають у Залізне, до найближчих селищ, які сильно постраждали від обстрілів, возять туди гуманітарку та ліки.
Скільки у вас зараз на стаціонарі перебуває пацієнтів?
Пацієнтів близько 70 – у кардіології, терапії, хірургії, пологовому будинку, травмпункті, неврології.
Скільки пацієнтів у середньому звертаються за допомогою? Це число зменшилося чи збільшилося?
Зменшилося дуже сильно, адже багато людей виїхало. Раніше до нас до 100 людей щодня зверталося, коли був ковід – до 300. Буквально ще восени так було.
«Ковід закінчився»
Яка зараз ситуація з ковідом?
Жодної людини в лікарні. Останніх ми виписали минулого місяця, хтось помер. То були останні. Можливо, це пов'язано з тим, що зараз немає діагностики. Але пневмонії теж немає, тому, швидше за все, ковід закінчився. І сімейні лікарі теж не мають таких звернень. Можливо через те, що дві третіх населення таки виїхало.
У нас дві кисневі станції зберігаються – ми їх отримали як нагороду за гарно проведений ковід. Пандемія показала, що кисень дуже потрібен. Ми ці станції сплатили перед самою війною, але не встигли встановити. До цього тягали по 100-200 балонів на день вручну, піднімали на поверхи, ризикували, що вони можуть вибухнути. Це неправильно, але без кисню люди вмирали. Тисячами по області.
Ковід ми добре провели, людей вилікували, отримали похвалу від департаменту, Президент нагородив мене званням "Заслуженого лікаря України". Оцінили наші здобутки, на цьому й стоїмо. І далі продовжуємо тут працювати.
Я хотів би висловити велике спасибі нашому начальнику військової адміністрації Василеві Чинчику, без його допомоги цього нічого не сталося б.
«У нас підготовленні бомбосховища, там є електрика, продукти і ліжка»
Яка особисто у вас мотивація зараз не їхати з міста?
Капітан останнім залишає корабель, що тоне – якщо він тоне. Поки мої люди тут працюватимуть, я буду з ними перебувати. Ми вирішуємо господарські питання, доставку гумдопомоги, сплачуємо зарплати, закуповуємо ліки.
До чого ви готуєтеся?
Готуємось до повної евакуації. Про всяк випадок. Орієнтуємось на інформацію від Кириленка, нашого керівника Чинчика, якщо оголосять повну евакуацію, треба буде рятувати людей.
Які Ви вживаєте заходів як головлікар лікарні, щоб убезпечити своїх співробітників, будівлю лікарні, обладнання?
Дороге обладнання все закрите м'яким матеріалом, у нас підготовлені бомбосховища, у хірургії стоять столи, ми зможемо робити операції в умовах бомбардувань, якщо раптом доведеться. У бомбосховищі спущено воду, їжу, там є електрика, вентиляція, додаткові виходи, ліжка – якщо людям там потрібно буде довгий час перебувати.
Але не обходиться і без ложки дьогтю в нашій роботі. Були в нас такі активісти, які називали себе патріотами, але буквально протягом тижня після 24 лютого всі виїхали. Не повідомивши керівництво, залишивши пацієнтів. Тоді ще не було навіть розмов про евакуацію. На жаль, є такі люди.
Кожен оцінює і сприймає небезпеку для себе по-різному. І ухвалює різні рішення.
Так, але навіщо бити себе в груди і говорити, що будеш тут до останнього оборону тримати. Оборону тримають ті, хто про це мовчить. Мовчить та тримає оборону. Ось ті у нас справжні герої, які лишилися. Це дві третіх лікарні.
У когось нерви не витримують, я з розумінням до цього ставлюся. Коли оголосили евакуацію, ми нікого не тримали. Тому, хто хоче виїхати, я кажу, евакуація – це не зрада, ви бережете свої життя. Ви збережете їх, ви повернетеся і далі працюватимемо.
Але тоді навіть натяку не було на якусь небезпеку. Втекли, навіть не повідомивши завідувача.
Я спостерігаю останнім часом, що навіть із початком масової евакуації люди починають ділитися на два табори: на тих, хто залишився і на тих, хто виїхав. І чомусь рідко зустрічаю співчуття. Якщо люди виїхали, то вони розуміли, що треба виїхати. Якщо залишилися – значить, розуміють, для чого.
Не можна цих людей ділити, шкода тих і інших. Навіть більше шкода тих, хто виїхав. Вони їдуть у нікуди, їдуть ні з чим, це бідні нещасні люди. Багато хто повернувся. Вони зрозуміли, що там на них ніхто не чекає. Так, їм допомагають, але це чужина.
Кожен відповідає за себе сам. Рішення ухвалюють дорослі люди. Якщо вони поїхали, вони розуміють, що там на них чекають труднощі. І інші ті, хто залишилися, розуміють, що їх тут чекає. Буча, Ірпінь це показали. Мої рідні там живуть, це катастрофа, сумно дивитись на це. Скільки там трупів лежало, як їх убивали, цих людей. Те саме може повторитися і тут. І всі рішення ухвалюють самі.
У мене однозначна позиція – хто їде, будь ласка, їдьте, хто повернувся – будь ласка, працюйте. У нас і зарплати вистачить, і роботи вистачить. Тут буде Україна в будь-якому разі, я в це вірю, всі повернуться і всі знову працюватимуть.
Центральна міська лікарня Торецька
«У багатьох закладах зараз і пацієнтів, і лікарів не вистачає»
Як у вас зараз відбувається комунікація з НСЗУ? Чи вони якось підтримують лікарні, які працюють на прифронтових територіях?
Скаржитися нема на що, у нас включилися у глобальну ставку, тобто за минулими досягненнями вони платять фіксовані суми. Незалежно від того, скільки у нас є пацієнтів.
Розкажіть про це трохи докладніше.
Що таке глобальна ставка? Це фіксована сума, платиться незалежно від того, скільки людей ми пролікували. Адже ми продаємо свої послуги. Комерція. Ми маємо більше пацієнтів вилікувати.
Чим більше ми вилікували, тим більше ми повинні внести пацієнтів до спеціальних програм, які потім НСЗУ відстежує, дивиться, скільки ми лікували пацієнтів, і як ми їх лікували. І за цією якістю лікування вони потім нам платять гроші, за кожного пацієнта певна сума. Це правильно, на мою думку, це показник роботи закладу.
Зараз, коли війна – у багатьох закладах пацієнтів не вистачає, лікарів не вистачає, – зупинилися на глобальній ставці. Вона трохи менша, але фіксована. Ми не морочимось, що повинні пацієнтів стільки знайти. Їх немає зараз, дві третіх виїхало. І так само всі прифронтові міста. Це дуже зручно, дякую їм за це, тут у нас мир та розуміння з НСЗУ. Вони нам платять гроші, а ми платимо зарплату.
«Зарплата у працівників збільшилася в рази»
У відео на сторінці лікарні у FB Ви та Ваш колектив розповідали про те, чого досягли за рік. Які у вас були плани на 2022 рік і як на ці плани вплинула війна?
Плани були величезні. Ми планували кардіологію відкрити, неврологію, інсультний пакет відкрити. А це тяжкий пакет. Має бути спеціальне обладнання – де ми могли б візуалізувати всі тромби, інфаркти та інсульти, і нейрохірург має бути навчений, який міг би все це усунути. Це було наше завдання на 2022 рік, ми могли це зробити, у нас навчалися люди. Також хотіли взяти участь у програмі трансплантології, яка активно розвивається в країні.
Люди найперше вмирають від інфарктів та інсультів. Як почалася війна, таких випадків дуже багато. Тільки на моїй пам'яті більше 10 – тільки привезуть, а там уже крововилив у мозок, навіть допомогу не встигаємо надати. І не літні люди, середнього віку, 50 десь років.
Було у планах поставити МРТ. Турецькі колеги мали намір приїжджати, ставити у березні. Якби не війна, воно вже було б.
Що ви вважаєте найважливішим у роботі, на що слід орієнтуватися, щоб досягати результатів?
Найголовніше – ставлення до людей. Ми їх намагаємось підтримувати. Зарплати у людей збільшились у рази. Коли почалася війна, я наполягав – може, це й порушення, хоча навряд – щоб ми за пів місяця виплатили людям зарплату, для того, щоб їх підтримати, щоб вони не переживали. Ми – платоспроможне підприємство і працюватимемо. Вони трохи заспокоїлися. Потім виплатили премії у такий складний час. І багато хто залишився.
У нас у двір лікарні прилітало, постійні обстріли. Я вважаю, що дві третіх штату, які не виїжджають – це величезне досягнення. Це ставлення до людей – якщо ми їх підтримуємо, вони нас підтримають навзаєм.
