Четверо бійців 243-ї батальйону тероборони - Кроп, Аляска, Коса, Вітер - потрапили в оточення під Бахмутом і майже добу відбивалися від росіян в ангарі. Про це повідомляє Торецьк.City.
На підступах до Бахмута
Тоді, у листопаді минулого року, перебуваючи під щільним ворожим вогнем 4 рота 243-го батальйону тероборони намагалася стримувати навалу російського війська під Бахмутом - в районі Опитного та Кліщіївки, пригадує військовослужбовець Олександр Солонько. Він, разом із побратимами, брав участь в бойових діях на околицях Бахмута.
Два тижні рота тримала свої позиції поблизу Кліщіївки. На якийсь час просунулася вперед, але згодом була змушена відійти на старі позиції. Згодом хлопців перекинули до Опитного.
Мапа: DeepState
“Бої були важкі: після двох днів мінометних обстрілів та періодичних стрілецьких боїв, росіяни взялися конкретно за цю ділянку. Хлопці підготували спостережні пункти (СП), нормально закопатися не вдавалося через постійний вогонь. На позицій працювали шестеро. Троє були на СП, троє чекали в ангарі. Мали мінятися. Праворуч від нас були посадка і дорога на Бахмут, інші ангари”, - розповідає Олександр.
Тим часом москалі пробилися вперед й вийшли нашим хлопцям у фланг. І поки українці відбивалися з флангу, інша група росіян пішла на них у лобову. На спостережному пункті був обмежений кут огляду, тож росіяни почали заходити до них під різним кутом.
Троє з тих, хто перебував у ангарі, вибігли і потрапили під шквальний вогонь. Почали стріляти в окупантів, які вже були біля СП і стріляли в українській бійців практично впритул. Тож мусили відступити в ангар і звідти відстрілювалися.
На жаль на спостережному пункті загинули двоє військових з позивними “Зеніт” та “Ісон”. Військовик “Вітер” вижив - приповз до ангару.
Вітер розповів, що стріляли по ворогу допоки зброя не вийшла з ладу: “Стріляв, поки один магазин не розплавився і прикипів до автомата. Спробував від’єднати, але потягнулася пружина. Верх магазина розплавився і не від’єднався від шахти автомата”.
Тим часом російські окупанти пробили діру в ангарі й намагалися увірватися через неї, обстрілювали ворота з РПГ. Схоже, намагалися їх повністю завалити, але ніяк не могли влучити. Боялися заходити через них. Наші кидали зсередини гранати, а росіяни не могли зрозуміти, з якої точки вони до них летять.
“Хахол, сдавайся! А то будім убівать!”
Загарбники наробили дір у стінах і змогли завалити інші ворота. Окупанти вже підтягнули мінометний розрахунок, який працював прямо біля наших хлопців. Гатили по позиціях ЗСУ, які були вже позаду.
Українські захисники “Кроп”, “Аляска”, “Коса”, “Вітер” - опинилися в оточенні. Росіяни кричали їм: «Хахол, сдавайся! А то будім убівать!»
По ангару били з кулеметів запалювальними набоями, які рикошетили, потрапляючи в приміщення. Вони давали освітлення, тож у цей час хлопці не відстрілювалися, щоб не виказати себе у темряві.
Хлопці загадують ту страшну ніч: “Якийсь час крім мінометів і РПГ стріляв ще й танк. Він зніс частину стіни так, що вже практично весь простір всередині ангару прострілювався стрілецькою зброєю. Здавалося, що туди летіло все, що можна”.
Тож оборонці забилися в один куток, підстрибували на бетонній підлозі від вибухів. Каски злітали з голів навіть попри те, що були застебнуті на підборідді. Стояла хмара пилу. З часом стрілкотня стихла. І хлопці почали прощатися одне з одним.
“Аляска” каже: “Роздав хлопцям по гранаті, сказав, щоб у разі чого - пхали їх під бронежилети. О третій ранку стали під воротами і почали спостерігати”.
Сонце мало світити прямо в ангар, тож розуміли, що тільки-но посвітліє, представники країни-агресорки їх “зачистять”.
Важке повернення до своїх
Хлопці спостерігали, що відбувається навкруги. Повз них пройшов взвод мінометників. Десь-щось ремонтували. Руху серед росіян було небагато. Порадившись один з одним, бійці вирішили виходити, бо краще загинути в бою, ніж щоб добили в ангарі.
Майже одразу четверо тероборонівців натрапили на російського чатового. Він запитав: "Пароль?"
Кроп ішов мовчки... Чатовий запитав пароль другий раз, третій… Уже почав зриватися на крик. Кроп з криком: "Братан, свої!" розвертається і всаджує в нього чергу. Вони почали втікати.
Третім був поранений “Вітер”. У нього рана над серцем, куля пройшла навиліт. Обидві ноги прострелені. І куля зайшла в районі потилиці та застрягла в щелепі. Кровотечу зупинили. Нести його не могли, бо було спорядження, боєкомплект та й були виснажені. Тож “Вітру” рухатись допомагав “Коса”, - розповідає подробиці Олександр.
Військовослужбовці ЗСУ з позивним "Коса" і "Вітер"
Далі “перебігли” дорогу і причаїлися у лісосмузі. Чекали на двох інших. Спочатку чули, стрільбу з двох сторін. Потім лише з однієї. Через якийсь час вирішили йти далі. Натрапили на ворожих мінометників і хлопці змінили маршрут. Через рівчак пішли на північ у бік міста. Так дісталися до своїх. Була 6 ранку 24 листопада минула майже доба, як вони зайшли до ангару.
В той самий час “Коса” і “Вітер” пройшли уздовж дороги на північ, до Бахмута. Побачили позиції. “Коса” підійшов зі спини до одного бійця, приставив ручний кулемет Калашникова, бо не знав точно, чи це наші. Почали розбиратися, хто є хто. Розібралися: “Наші!”
Пораненого “Вітра” забрала акакуаційна коменда “Ангели”. Нині військовослужбовець заліковує рани.
Після того, як хлопці вийшли, окупанти почали стирати з лиця землі інші українські позиції. І захопили Опитне і Кліщіївку.
