Лінгвістична школа Горлівського інституту іноземних мов відома не тільки в Україні, а й далеко за її межами. За ті роки, що існує Горлівський інститут іноземних мов, а це більш ніж 70 років, університет випустив понад 60 тисяч фахівців у сфері викладання іноземних мов, української мови, російської мови, психології, історії та перекладознавства.
Через війну, Горлівському інституту іноземних мов довелося евакуюватися двічі. Перша евакуація відбулася у 2014 році, коли ВНЗ перебрався до міста Бахмут. За цей період інституту вдалося відновити корпуси та провести ремонт у гуртожитках. Однак, незабаром викладачам та студентам довелося знову починати спочатку в новому місті.
Про те, як працює університет сьогодні Торецьк.City. дізнавався у Тетяни Марченко, доктора філологічних наук, професора та заступниці директора з науково-педагогічної роботи Горлівського інституту іноземних мов.
«Будемо повертатися тільки у Горлівку»
Замість двох будівель із сучасним ремонтом, що були у Бахмуті, зараз Горлівському інституту іноземних мов доступні кілька аудиторій в одному з корпусів Дніпровського університету імені Олеся Гончара. Раніше ці приміщення використовувалися для навчання студентів. Зараз заняття проводяться онлайн і є можливість розмістити викладачів. У тому ж корпусі на іншому поверсі також розташувалися Донбаський педагогічний університет зі Слов'янська та Східноукраїнський національний університет з Сєвєродонецька.
Тетяна Марченко, доктора філологічних наук, професора та заступниці директора з науково-педагогічної роботи Горлівського інституту іноземних мов.
«Ми виїжджали з Бахмута заздалегідь. Бо коли ми виїжджали з Горлівки, нас буквально викинули з міста. Так звана окупаційна “влада” дала нам 24 години, щоб ми залишили наші будинки й ВНЗ. Ми не те що комп’ютери не могли забрати… Тоді так званий “ватажок” сказав: “Они и скрепки отсюда не вывезут”. Вигнали нас у шию звідти. Тому ми збирали все завчасно. Але усвідомлення того, що це вже друге переміщення, було важким. На той момент, на початку квітня 2022 року, в Бахмуті вже була відтворена сучасна база завдяки спонсорам. Два прекрасних навчальних корпуси та два сучасних гуртожитки. Нам дуже не хотілося покидати все це, але довелося. Як вже було зазначено, було оголошено обов'язкову евакуацію з Донецької області, 5 квітня ми виїхали до Дніпра, де зараз перебуваємо на базі Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара. Дуже вдячні колегам за надані аудиторії та місця в гуртожитках», — розповідає Тетяна Марченко.
У кінці 2019 року інститут уклав угоду з Європейською комісією, отримавши значний грант у розмірі понад пів мільйона євро на другу чергу ремонту гуртожитку. Також, значну допомогу надавала USAID, оскільки грант включав лише ремонтні роботи, а всі меблі та обладнання були придбані за їхні кошти. В інституті встигли обставити гуртожиток меблями та технікою, а також планувалося встановлення спортмайданчика з тренажерами.
«У нашому гуртожитку в Бахмуті були великі телевізори, які ми вивезли та повісили в кабінетах тут. Тут, у новому місці, таких телевізорів немає. Зараз ми проживаємо в студентському гуртожитку Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара, і можемо сказати, що наш попередній гуртожиток був справжнім палацом», — додає Тетяна Марченко.
Тетяна Марченко згадує, що у 2014-му, коли окупанти захопили Горлівку, ніхто не вірив, що доведеться почати все з нуля.
«У 2014 році ми виїжджали з наївною надією, що наше перебування в Бахмуті триватиме всього 2-3 місяці. Ми вважали, що просто переживемо цей період і повернемось додому. Але усвідомлення про те, що цей процес триватиме набагато довше, приходило до нас поступово і було дуже болісним. Ми просто сиділи "на валізах" і сподівалися, що незабаром повернемось додому», — розповідає Тетяна Марченко.
Жінка додає, що надії на повернення у Бахмут немає, все не просто пошкоджено, а зруйновано — житло викладачів і студентів теж.
«Не тільки навчальні корпуси та гуртожитки зруйновані, а й усе інше. Ми сподіваємось, що будемо повертатися в Горлівку», — зазначає Тетяна Марченко.
Викладач зазначає, що це переміщення було значно складніше з емоційної точки зору. Коли зрозумієш, що потрібно залишити все, що було побудовано з нуля протягом 8 років, це надзвичайно важко. Технічно ми знали, як і що робити, але емоційно це було дуже важко.
«Студенти інституту живуть по всьому світу»
Викладачі інституту виконують свою роботу в режимі онлайн з різних країн і навіть з різних куточків світу. Вони вирішили це питання ще під час пандемії, налаштувавши відповідні процеси. В аудиторіях присутні керівники університету, працівники відділу кадрів і бухгалтерії, а також окремі науковці. Вони збираються в невеликих кабінетах, де замість парт були встановлені робочі столи. У аудиторіях облаштовано те, що вдалося вивезти з Бахмута: комп'ютери, телевізори та деякі меблі.
Студенти ГІІ також знаходяться в різних куточках не лише України, а й по всьому світу. Деякі студенти перебувають у Польщі, Чехії, Туреччині та інших країнах. Протягом усього періоду війни студенти продовжували отримувати стипендії.
«Викладачі намагаються підтримувати зв'язок навіть з тими, хто опинився на тимчасово окупованих територіях. Педагогічний колектив чітко розуміє, що без студентів немає майбутнього для нашого інституту, тому робить все можливе, щоб підтримувати та надихати молодь», — говорить викладачка.
Тетяна Володимирівна зазначає, що викладачі розуміють, що студенти Горлівському інституту іноземних мов, як філологи, мають унікальну можливість жити та працювати за кордоном. Вони мають більше можливостей володіти іноземними мовами та знайти там роботу.
«Ми відразу поставили себе як цифровий університет, оскільки гуманітарна специфіка нашого закладу дозволяє підвищувати якість звичайної освіти. Звісно, було певне падіння якості навчання, через воєнні події та стреси, але ми накопичили значний досвід проведення онлайн занять», — говорить Тетяна Марченко.
Інтерв’ю з Тетяною Марченко можна переглянути на Youtube-каналі “Свої”:
Наразі ВНЗ співпрацює з британськими партнерами, London Open University, які допомагають у розбудові цифрового університету. Додають нові платформи та займаються розробкою сайту.
«Минулого року був успішний набір студентів, охочих вступити було на 120% більше від виділеної кількості фіксованих бюджетних місць. Тому з набором у нас все було непогано. Ми сподіваємось, що і цього року буде багато студентів. Наразі абітурієнти звертаються за консультаціями щодо вступу, цікавляться можливістю здобути освіту онлайн. Це особливо актуально для тих, хто перебуває за кордоном. Батьки не хочуть відокремлювати дитину від української освіти у ці непрості часи, тому вони шукають можливість отримати її дистанційно», — зазначає Тетяна Марченко.
Вона також додає, що мінуси дистанційної комунікації зі студентами полягають у важкості організації позааудиторної роботи та відсутності колективного духу. Проте, в університеті використовують випробувану освітню платформу Moodle, яка надає повний функціонал для забезпечення студентів навчально-методичними матеріалами та контролю рівня знань.
«Вважаю, що ми добре справляємося з організацією навчального процесу онлайн. Наші колеги-викладачі та студенти оцінюють цю систему позитивно. Вони цінують можливість навчатися в зручний для себе час та опановувати рекомендовані викладачами матеріали. Онлайн освіта дає змогу використовувати передові технології, які попереду нас. Таким чином, попри деякі негативні моменти, ми вбачаємо позитивні аспекти онлайн освіти та її важливу роль у сучасному світі», — говорить викладач.
«Відтепер ми працюємо як цифровий університет»
Наразі Горлівський інститут пропонує підготовку в чотирьох освітніх напрямках. Заклад має 10 освітніх програм на бакалаврському рівні та 7 магістерських програм.
«Наш колектив зберігся, адаптуючись до формату цифрового університету. Викладачі з різних країн працюють за реальним розкладом через цифрову платформу. Той, хто перебуває за кордоном, також продовжує працювати разом з нами. Хочу зазначити, що частина викладачів у нас — колеги, які проживають в гуртожитку разом зі своїми сім'ями», — зазначає Тетяна Марченко.
Щодо повноцінності навчання, то викладач зазначила, що спеціальності Горлівського інституту передбачають практику, яку студенти можуть здійснювати в школах. Навіть ті школи, які проводять навчання онлайн, беруть студентів інститут на практику.
«Студенти вже звикли до роботи в режимі дистанційного навчання, тому вони успішно виконують свої обов'язки вчителів», — говорить Тетяна Марченко.
Перевагою освітніх програм ГІІ у тому, що вони є подвійними та поєднують дві спеціальності. У класичних університетах, наприклад, філологія включає вивчення лише однієї мови, тоді як в інституті поєднують не лише дві мови, є можливість вивчати третю паралельно.
«У нас є унікальні програми, які поєднують, наприклад, англійську мову і літературу з психологією, або історію з психологією, або українську мову і літературу з психологією. Таким чином, студент, навчаючись чотири роки на бакалаврській програмі, отримує диплом з двома спеціальностями», — зазначає викладач.
Тетяна Марченко говорить, що після того, як почалась велика війна, попит на спеціальності, такі як українська мова і література, психологія та історія, значно виріс.
«Як сьогодні можна не вивчати українську мову, психологію та іноземні мови? Це просто неможливо. Відносно конкуренції, то ВНЗ такого профілю у м. Дніпро немає, хоча за показниками набору минулого року ми не маємо студентів з цього міста, хоча з Дніпропетровської області є. Крім того, наші викладачі, які проводять профорієнтаційну роботу на місцях, де вони не перебували, допомагають студентам зорієнтуватись і вступити до нашого вишу. Все, що було до цього часу, складається на нашу користь, і ми сподіваємося, що так само буде і цього року та в майбутньому», — з позитивним настроєм каже професор.
