Торецьк — невеличке шахтарське місто на Донеччині. Лінія українсько-російського фронту проходить за сім кілометрів від нього. Територія Торецької громади обстрілюється майже щодня. Більшість населення евакуювалося за кордон або у більш безпечні регіони України, якщо такі наразі існують. У квітні 2022 року залишила буремне місто й родина підприємиці Віліни Саєнко.
Редакція сайту Торецьк.Сity у рамках спецпроєкту “Говорять свої з Торецька” поспілкувалась з відомою на Донеччині жінкою та дізналась, як наразі вона будує своє життя та з якими викликами стикається на новому місці.
Віліна Саєнко - двічі лауреат конкурсу “Підприємець року” на Донеччині
На території Торецької громади до повномасштабного вторгнення росії в Україну я кілька років займалась підприємницькою діяльністю. Основним напрямком роботи було будівництво та ремонтні роботи. Я виконувала роботи для громадян і для бізнесу. Постійно брала участь в тендерних закупівлях за державним замовленням. Я самостійно вела бухгалтерський облік по своїй діяльності й допомагала ще декільком ФОПам. Крім цього я складала кошторисні розрахунки, бо я кваліфікований проєктувальник - кошторисник. При нагоді я займалась складанням бізнес-планів для участі у грантових програмах і допомагала іншим підприємствам та підприємцям залучати донорські кошти на фінансування.
У 2020 році ми, підприємці Торецької громади, об'єдналися в громадську організацію ГО "Центр ініціатив підприємців Торецька". Я її очолила і досі є її головою. Ми об’єдналися заради приймання участі у соціальному та інфраструктурному розвитку нашої громади та розвитку підприємництва в Торецьку. Ми навчали молодь основам бізнесу, складанню бізнес-планів та втілювання їхніх ідей до життя.
Віліна Саєнко лауреат конкурсу "Підприємець 2021 року"Фото: з архіву Віліни Саєнко
Довідково: У грудні 2021 року Віліна Саєнко за вагомий внесок у розвиток підприємництва і ринкової інфраструктури та зміцнення економічного потенціалу Донеччини стала лауреатом регіонального конкурсу «Підприємець року Донецької області – 2021» в номінації “Сімейний бізнес”. Роком раніше, у 2020 році, вона стала лауреатом в номінації «Підприємець року в галузі житлово-комунального господарства».
Ми дуже вчасно прийняли це рішення - евакуюватися
Для мене, як і для багатьох інших переселенців з Торецька, це був важливий крок, важливе рішення покинути власну домівку. Я і моя родина не покинула рідне місто у 2014 році, коли у нас почалися бойові дії й наше місто було захоплено. Тоді ми залишилися.
21 липня 2014 року наше місто звільняли від окупантів, а 25 липня народилася наша старша донька. Ми сподівалися, що після 24 лютого 2022 року також витримуємо і зможемо залишитися у своєму місці.
Десь 5-ї ранку 24 лютого почали телефонувати друзі та знайомі, які були в Харкові та Києві. Для них це для них було взагалі нове. Вони розповідали щодо подій в їх містах, радилися, скаржилися. І ми так один з одним спілкувалися і нам здавалося, що безпечніше буде залишитись деякий час в нашому місті.
Але з часом становилося все складніше. У нас набуло водопостачання і з найпершого дня це був щоденний квест: під обстрілами здобути води на всі свої побутові потреби. І багато хто, знайомі, друзі, почали їхати з міста.
Для мене це було дуже складне рішення. Я ніяк не могла наважитися, бо мені здавалося, якщо ми приймемо таке рішення, поїдемо з дому, і це буде назавжди.
Але ми з чоловіком маємо двох дітей і на момент повномасштабного вторгнення молодшій доньці щойно виповнився один рік.
Віліна та Олександр Саєнко з донькамиФото: з архіву Віліни Саєнко
Тому відповідальність за їх життя та їх здоров'я — це було основне. І це відчуття застереження спрацювало, бо через декілька тижнів після того, як ми поїхали з дому прилетів снаряд нам під будинок. Саме в те місце, де наша старша донька щодня гралась. Тому ми дуже вчасно прийняли це рішення.
Я пам'ятаю свій останній день в Торецьку. Це було 12 квітня 2022 року. Навіть я мушу сказати, у мене був не останній день, а декілька останніх днів. Вони об’єдналися в пам'яті як один день. Я плакала, як маленьке дівчисько, телефонувала своїм знайомим та друзям, які вже поїхали з міста — сподівалася від них почути якісь думки, щоб прийняти остаточне рішення.
Ми зібрали речі максимально можливі: всі світлини, які робились, коли ще не було цифрового фото та статуетки, які ми привозили з подорожей, бо це спогади; усі свої книжки, бо я дуже полюбляю читати й це для мене також важлива частина життя.
12 квітня цілий день була злива. Я їхала за кермом, молодша донька була поряд. Чоловік їхав на своїй машині зі старшою донькою. Була дуже складна дорога, але ми дісталися до пункту призначення — Дніпра.
Продовжую у Дніпрі допомагати тореччанам
Родина сестри поїхала з міста до Дніпра на тиждень раніше і ми їхали не до міста, а їхали до моєї сестри.
В Дніпрі приємно вразило наявність водопостачання. Це було дуже важливо, і все це розумієш лише, коли воно в тебе було відсутнє. З поганого пам'ятаю, як гучно звучали сирени під час повітряної тривоги. Це лякало дуже. Навіть більше ніж постійні вибухи протягом восьми років вдома. Це для нас були нові звуки.
Декілька місяців на новому місці були дуже складні. Важкий був психоемоційний стан. Було не зрозуміло, що коїлося навкруги. Але те, що ми трималися разом це допомагало. Ми в перший час жили разом з родиною моєї сестри та підтримували один одного. Зараз вартість орендованого житла так скажемо не маленька, але заспокоює те що ми всі поряд, вся родина поряд, і сестра, і батьки поряд. Це як раз нагадує про домівку, що ми всі разом.
Багато часу проводити без дій я не могла, тому ми, активні члени нашої громадської організації, які на той час знаходилися в Дніпрі, разом запровадили проєкт з підтримки переселенців саме у Дніпрі.
Спочатку знайшли невеличке приміщення, але зручне за розташуванням і почали допомагати землякам. Підтримували інформаційно, консультаційно. Допомагали з розселенням, зустрічали з еволюційного транспорту, надавали безплатну юридичну допомогу, роздавали гуманітарну допомогу. Тобто були корисні для своїх земляків.
Віліна Саєнко у черговому проєктіФото: з архіву Віліни Саєнко
Також ми допомогли Торецькій громаді — відвозили до міської лікарні обладнання для безперебійного водопостачання: ми придбали ємності для води, занурювальний насос та насосні станції.
Надалі заснували центр підтримки ВПО та бізнесу під назвою “Живи. Дій. Впливай!”. На базі цього центру-простору надавалась консультаційна допомога внутрішньо переміщеним особам фахівцями Торецького міського Центру зайнятості, управління соцзахисту. Проводили ще навчальні заходи з підготовки до національного мультитесту учнів Торецької громади. Фахівці нашої громадської організації надавали допомогу з розвитку бізнесу для підприємців нашої громади. І наша діяльність розширюється. Тепер не тільки підприємці з Торецька можуть отримати допомогу, а будь-які переселенці з міст де відбувалися активні бойові дії.
Трохи згодом тут в Дніпрі вже я змогла поновити свій основний напрямок підприємницької діяльності — будівництво та ремонт на території міста Дніпра. І це для мене серйозний крок, бо мені все ж таки вдалося це зробити в новому місті, у великому місті.
Продовжуємо допомагати підприємцям з релокацією, розвитком, заснуванням, адаптацією у новому місті.
Я веду облік, допомагаю складати бізнес-плани та брати участь у грантових програмах. За майже два роки, за моєю допомогою, більше ніж 30 бізнесів отримали грантову підтримку. Також проводжу навчання вебінари з фінансової грамотності з бухгалтерського та податкового обліку для підприємців та громадських організацій. Беру участь у заходах, що стосуються планування відновлення нашої країни. Як представник будівельного бізнесу саме у заходах щодо планування відбудови.
На відкритті простору для ВПО у ДніпріФото: з архіву Віліни Саєнко
Я вважаю, що будь-які складнощі, які випадають на нашу долю, випадають для того, щоб ми могли пройти ці випробування та стати сильнішими, впевненими та більш розвиненими особистостями. Де б ми не знаходились, ми повинні щось робити саме в цьому місці й з тим, що маємо зараз. А для того ми обов'язково маємо ставити перед собою цілі та прямувати до їх досягнення.
Це стосується й особистого розвитку, і здобуття нових знань, і розвитку власного бізнесу. Я ставлю нові цілі щодо цих аспектів, а також цілі щодо розвитку громадської організації. Дуже хочу допомогти якомога більшій кількості людей розпочати власну справу або розвивати та розширювати вже діючий бізнес. Бо розвиток підприємництва — це найважливіша складова у розвитку країни.
Для себе, для земляків, для міста
Я повернуся в рідне місто, якщо закінчиться війна і для того, щоб приймати активну, безпосередню участь у відбудові Торецька. А ще для того, щоб допомогти моїм батькам повернутись додому, бо це є головна мрія.
Тримайтесь земляки! Життя — це основна цінність, яку ми маємо. Ставте цілі, прямуйте до їх досягнення. Розвивайтесь. Не бійтесь, все буде добре. Ми обов'язково повернемось до нашого рідного міста, відсвяткуємо разом перемогу та відбудуємо знову своє життя.
А найбільшою перемогою для Торецька буде вистояти в ці жахливі часи та відновитися після перемоги.
