Андрій Грудкін, юрист та громадський діяч з Торецька, в рамках спецпроєкту “Говорять свої з Торецька” розповів про життя до і після повномасштабного вторгнення. Через активну проукраїнську позицію він був змушений покинути рідне місто в перший день війни та розпочати нове життя в Івано-Франківську.
Торецьк: від деокупації до розбудови громади
У 2014 році я працював юристом на державному підприємстві "Торецьквугілля". Коли місто окупували, я не міг перебувати під прапорами так званої "ДНР" і виїхав. Повернувся 22 липня, одразу після деокупації. Це був період великого піднесення - я раніше не думав, що в місті є стільки проукраїнських людей.
Андрій Грудкін на мітингу у Торецьку, 2019 рікФото: З власного архіву Андрія Грудкіна
У Торецьку розпочався потужний громадський рух. Разом з однодумцями ми створили кілька організацій - спочатку "Твоє нове місто", потім "Грунт", а згодом долучилися до регіонального об'єднання "Сильні громади". Ми організовували культурні фестивалі, впроваджували інструменти локальної демократії, контролювали владу.
Одним з найважливіших досягнень стало створення молодіжного хабу "Idea Hub". Ми облаштували занедбаний сквер, встановили невелику сцену для неформальних заходів. Займалися благоустроєм території біля Деліївського ставка, проводили екологічні акції. До 2019 року я поєднував юридичну практику з громадською діяльністю, а потім повністю перейшов у громадський сектор.
Андрій Грудкін з друзями на Діліївському ставу, 2018 рікФото: З власного архіву Андрія Грудкіна
Півтора року я також працював редактором онлайн-видання "Торецьк.City". Ми створили його як противагу російській пропаганді - хотіли, щоб торечани писали про торечан і для торечан, без політичної заангажованості. Особливо пишаюся тим, що нам вдалося вплинути на світогляд молоді. Ми не нав'язували ідеологію - просто через спільні справи, через принципи свободи, демократії та згуртованості показували альтернативу."
Франківськ став для нас гарним "гостьовим домом"
За кілька днів до повномасштабного вторгнення у мене була розмова з очільницею програми USAID в Україні. Вона попереджала, що буде війна, і радила подбати про безпеку, бо проукраїнські активісти стануть першими мішенями окупантів. 24 лютого дружина розбудила мене звісткою про початок війни. Рішення про евакуацію прийняв миттєво - відчував відповідальність за дітей, яким було 2 і 8 років.
Андрій з дружиною та дітьми у Торецьку Фото: Фото: З власного архіву Андрія Грудкіна
Спочатку виїхали до Дніпра, а потім я відправив родину до Німеччини. Сам залишився в Україні - не міг уявити себе за кордоном. Через місяць дружина з дітьми повернулися, і ми оселилися в Івано-Франківську. До війни я був тут лише раз, але місто одразу сподобалось.
Франківськ став для нас гарним "гостьовим домом", але я не намагаюся тут повністю інтегруватися. Мій дім - Торецьк, і ця приналежність ніколи не зміниться. Щодня згадую рідне місто - або в снах, або спливають нові спогади про дитинство.
Відправка гуманітарної допомоги на Донеччину. Івано-Франківськ, весна 2022 рокуФото: З власного архіву Андрія Грудкіна
Для мене важливо перебувати в україномовному середовищі. Хоча я 36 років був російськомовним, війна все перевернула. Зараз мені фізично некомфортно в російськомовному оточенні - надто добре розумію причинно-наслідкові зв'язки цієї війни з мовним питанням.
Наш будинок у Торецьку сильно постраждав, квартира вигоріла. Було боляче бачити фото руйнувань, але я був морально готовий до цього. Зараз продовжую громадську діяльність - працюємо над збереженням людського капіталу Донеччини, намагаємося тримати зв'язок між переселенцями, щоб громада не розчинилася в міграції.
Андрій з родиною. Івано-Франківськ, 2024 рікФото: З власного архіву Андрія Грудкіна
Єдина справжня мрія зараз - перемога і деокупація наших територій. Навіть якщо залишаться лише згарища, це буде мотивацією відбудовувати все заново. Досвід єврейського народу показує: якщо берегти мрію століттями і чекати свого шансу, можна повернутися на рідну землю та захистити її від агресора.
Для себе, для земляків, для міста
Я повернуся в рідне місто, коли Збройні Сили України виженуть росіян з нашої землі і настане сталий мир. Повернуся, щоб відродити Торецьк з новими сенсами - таким, яким його бачимо я та мої однодумці.
Створення муралу в Торецьку на вулиці Василя Стуса (Маяковського) Фото: З власного архіву Андрія Грудкіна
Хочу сказати землякам: зберігайте стійкість, тримайтеся разом, шукайте зв'язки одне з одним. Не закопуйтеся в собі, не займайтеся самознищенням, де б ви не знаходились. Важливо віднайти всіх, хто зараз розкиданий по різних куточках країни і світу, щоб гуртуватися разом.
Найбільша перемога Торецька сьогодні - це наші сини і доньки, які захищають незалежність у лавах ЗСУ. А також ті, хто займається волонтерством, працює для України, розвивається - все це викликає гордість, яку я навіть не сподівався відчути у 2014 році. Все це нам обов'язково знадобиться для відбудови нашого міста.
