Анастасія Лисянська вже вдруге у своєму житті переживає повномасштабну війну. Коли німецькі війська вдерлися на територію Радянського Союзу, їй було 11. А в її 92 роки Росія оголосила війну Україні. Відтак, пенсіонерці довелось покинути рідне містечко Нью-Йорк і переїхати в чуже для неї місто, до Полтави. "Суспільне" зняло репортаж про бабусю, Торецьк.city публікує текстову версію.
"Думала, що помру в дорозі"
Анастасія нині живе у гуртожитку в Полтаві. Саме тут донька знімає маленьку кімнатку, де жінки вдвох знайшли прихисток. Їхати з рідного містечка вирішили, бо через постійні обстріли вже й не мали що їсти.
"Я їхала дуже важко. Я дуже слабка, бо їсти не було нічого, я слаба була. Мене забрала донька, всю дорогу мені погано було. Ледь доїхала. Я думала, що в дорозі помру", - розповідає Анастасія.
Це вже друга масштабна війна, яку на своєму віці застала старенька. Ні веселого дитинства, ні спокійної старості. Анастасія пригадує, як у 40-х роках німці знищили її будинок, а батько загинув на фронті.
Анастасія Лисянська, 92-річна переселенка з Нью-ЙоркаФото: Суспільне - Полтава
"У 1941-му році почалась війна, але я ще мало розуміла тоді. Жили ми непогано, а потім уже далі почала розгоратися війна. Німці стали входити до нас. Коли німці відступали, наші їх гнали. Потім дивляться, що літак летить. І нам сказали, щоб тікали у підвали. Сусіди до нас приходили у підвал, а я залишалася. Залізла під ліжко, думала, під ліжком врятуюсь. Тоді упала півторатонна бомба і розбила наш будинок", - пригадує бабуся.
"Це дуже важка війна. Б’ють, стріляють, будинки ламають, будинки горять, що ж це таке?"
Жити під постійні вибухи бабусі довелось і на пенсії. Нью-Йорк ще з 2014 року прифронтове місто, однак після повномасштабного наступу у містечко "прилітає" фактично кожен день.
"Там щодня обстріли. Ми сиділи в підвалах. І з підвалів дивилися, куди стріляли. Я жила на п’ятому поверсі. Я її залишала у передпокої, а сама бігла у підвал", - говорить Любов Куженко, донька пані Анастасії.
Анастасія Лисянська та Любов Куженко Фото: Суспільне -Полтава
Для неї, та її старенької мами нині є лише одна мрія на двох: аби війна скоріш закінчилася.
"Я була ще малою, а зараз уже розуму більше. Дивлюся оце, що воно за війна. Це важка, дуже важка війна. Б’ють, стріляють, будинки ламають, будинки горять, що ж це таке? Люди все кидають і тікають", - розповіла старенька.
