Катерина Туремська, переселенка з Торецька, розповідає про своє життя до і після повномасштабного вторгнення. Попри всі труднощі, вона продовжує займатися улюбленою справою – допомагати людям через роботу з тілом та рухом.
Редакція сайту Торецьк.Сity в рамках проєкту "Говорять свої з Торецька" поспілкувалася з Катериною та дізналася, як змінилося її життя після евакуації з рідного міста.
Я думала, що все це сон
Мені скоро виповниться 34 роки. До війни я працювала тренером з йоги в Торецьку, а також почала займатися корекцією постави. Спочатку я працювала в “Шале”, а останні кілька років перед війною працювала з Наталією Фоменко в її фітнес студії.
Заняття йогою в ТорецькуФото: З архіву Катерини Туремської
Я жила з чоловіком Віталієм, який працював у магазині "Єва". Напередодні повномасштабного російського вторгнення в Україну ми купили квартиру в центрі міста, на дев'ятому поверсі, поруч з "Афіною". Планували зробити ремонт, але вже там жили.
Катерина Туремська на фоні териконів ДонбасуФото: З архіву Катерини Туремської
24 лютого 2022 року я була в шоці. Не могла повірити, що це відбувається насправді. Здавалося, що все це сон. Спочатку я спостерігала за подіями по всій Україні, особливо в Києві та Харкові. У мене стався стрес, я навіть не могла їсти. Я була впевнена, що все швидко закінчиться, адже це настільки відкрито й глобально почалося. Але, як виявилося, ні.
Катерина Туремська з однодумцями на відпочинку на ДонеччиніФото: З архіву Катерини Туремської
Я продовжувала працювати, проводила тренування для тих, хто не виїхав. Це була їхня віддушина, можливість відволіктися хоча б на годину. Я вважала, що заняття спортом їм буде на користь. Ми з чоловіком вирішили залишатися вдома, хоча в місті не було води і електрику подавали з перервами, адже було незрозуміло, де безпечно.
Катерина Туремська і тореччани запасаються водою Фото: З архіву Катерини Туремської
Ми заклеювали вікна, збирали сумки на випадок термінової евакуації. Навіть для нашої кішки “Зари” приготували “валізу-переноску”, щоб можна було нашу улюбленицю з собою брати в укриття.
6 червня 2022 року ми вирішили виїхати. Почалися дуже сильні обстріли, я чула й бачила їх з вікна. Моя психіка більше не витримувала - мене почало трусити. Було страшно ходити по вулиці, від будь-якого шуму я прокидалася.
Про всяк випадок підготували квартиру, бо там ніхто не житиме, перекрили всі комунікації. Ключі роздали родичам, щоб вони могли, якщо що прийти, подивитися і може речі якісь відправити. Через знайому ми знайшли будинок в Білгород-Дністровському районі Одеській області, в селі Зоря, і поїхали туди. Виїжджали з Торецька евакуаційним автобусом через Дніпро. З собою взяли документи, необхідні речі та два каримати. Кішку залишили з батьками у Торецьку і наразі дуже жалкую про це, бо вона не витримала постійних вибухів, захворіла та згодом померла.
Кішка Катерини "Зара"Фото: З архіву Катерини Туремської
Я втілила в життя ще одну свою мрію - купила машину
Коли ми приїхали в Дніпро, у мене був шок. Здавалося, що там немає війни, на відміну від Торецька. Я ходила по магазинах і дивувалася достатку й асортименту. Це був маркер того, що мені потрібно виїжджати, бо моя психіка більше не готова була терпіти брак води та харчів у рідному місті.
З Дніпра до Одещини ми з чоловіком їхали звичайним потягом. По приїзду я, першою справою, розклала каримати та потренувалася. Мені одразу стало легше.
У селі Зоря я продовжувала працювати тренером, проводила групові та індивідуальні заняття. А торік, у вересні, ми переїхали до Чорноморська, бо господарі сільського будинку вже поверталися з-за кордону.
Заняття йогою на ОдещиніФото: З архіву Катерини Туремської
Ми з чоловіком одразу орендували квартиру. Чорноморськ мені сподобався – невелике, затишне місто, схоже на Торецьк, але з морем і кращою інфраструктурою ніж у нас. Тут є гарні супермаркети, кінотеатр. Чорноморськ довів, що і в невеличкому місті, за гарного керівництва, можна зробити гарне місто.
Зараз я працюю тренером онлайн, допомагаю людям позбутися болю через роботу з тілом. Серед моїх клієнтів – місцеві, переселенці з різних міст України та навіть з-за кордону. Я підтримую зв'язок з дівчатами, які раніше займалися в мене в Торецьку.
Катерина Туремська з чоловіком Фото: З архіву Катерини Туремської
Я завжди мріяла мати свою квартиру, а коли вона з’явилася, то так сталося, що в мене її вже немає. Але, попри війну, я не кидаю свої мрії. Вже в евакуації ми з чоловіком купили машину – це була ще одна моя мрія, щоб мати можливість у будь-який момент покласти речі та поїхати в безпечне місце. Я знову почала водити, щоб бути незалежною.
Катерина Туремська з подругою в ОдесіФото: З архіву Катерини Туремської
Для себе, для земляків, для міста
Я б хотіла повернутися в Торецьк, але розумію, що навіть після перемоги не все відразу налагодиться. Місто потребуватиме відбудови й адекватного управління. Але я обов'язково приїду, щоб побачити рідних і близьких. Але я вже не впевнена, що після перемоги одразу повернулася б додому жити.
Дозвілля в Торецьку з друзями та подругамиФото: З архіву Катерини Туремської
Усім землякам, і тим, хто виїхав, і тим, хто залишився, я хочу сказати: продовжуйте жити. Не чекайте чогось, не ставте життя на паузу. Робіть те, що завжди хотіли, але відкладали. Вчіться, рухайтеся вперед, спілкуйтеся. І обов'язково дбайте про своє психологічне здоров'я.
Катерина Туремська з подругамиФото: З архіву Катерини Туремської
Найбільшою перемогою для Торецька буде це його відновлення та адекватне управління, яке прийде до нашого міста після перемоги над росіянами. Наразі тореччани роз'їхалися по різних містах і кожен побачив, що відбувається, коли маєш адекватне управління, коли місто не грабують, а вкладають в нього.
