Тетяна Гризодуб, перукар - модельєрка та власниця салону краси "Міледі", в рамках спецпроєкту “Говорять свої з Торецька”, розповіла про евакуацію з рідного Торецька, складнощі адаптації на новому місці та відновлення власної справи у Дніпрі. Попри втрату дому та бізнесу через війну, вона знаходить сили рухатися далі та допомагати іншим переселенцям.
Ми звикли жити поруч з лінією фронту
Я народилася і виросла в Торецьку, в селищі Щербинівка. Батьки у мене звичайні, тато - шахтар. До війни в Торецьку займалась перукарською справою, у мене була власна салон-перукарня "Міледі" на вулиці Маяковського. Сама виховую двох синів - старшому Олександру 20 років, молодшому Назару - 10.
Тетяна Гризодуб з синамиФото: З власного архіву Тетяни Гризодуб
Коли почалося повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року, я зустріла це досить спокійно. Ми з 2014 року жили у цій "каші", у цій війні, тому для мене особисто нічого не змінилося. Звісно, діти були трохи збентежені, але ми вже звикли до такого життя. Хоча навколо була паніка, люди не розуміли, що буде далі.
Рішення про евакуацію прийняла через молодшого сина - він почав заїкатися і дуже боятися вибухів. Тому я вивезла дітей до Дніпра. Але сама ще весь 2022-й і 2023-й рік їздила в Торецьк працювати - бувала там по два-три рази на тиждень. Востаннє відвідала місто у вересні 2023-го, коли потрапила під обстріл. Після цього більше туди не поверталася.
На ґанку перукарні "Міледі" в ТорецькуФото: З власного архіву Тетяни Гризодуб
За час своїх поїздок я вивезла більше чужих людей та їхніх речей, ніж своїх. Щось із власного майна теж встигла забрати, але здебільшого це був одяг. Меблі та інші цінні речі залишилися. Зараз про рідний дім нагадують лише фотоальбоми, які ми часто передивляємося з дітьми. Нещодавно дізналася, що мого житла більше немає - ні будинку, ні квартири, ні місця роботи. Моя квартира і орендоване приміщення салону згоріли одночасно.
У новому місті все чуже, але ми вчимося жити далі
Дніпро зустріло нас неоднозначно. Було більше негативу, ніж позитиву - особливо щодо працевлаштування та ставлення до переселенців. Старший син зіткнувся з труднощами при пошуку роботи, його взяли лише після того, як за нього поручилися друзі. У школі молодшого теж були проблеми - діти підкреслювали його статус переселенця, навіть коли він одягнув футболку з гербом України.
Діти по-різному сприйняли переїзд. Назар адаптувався легко - тут багато розваг для дітей, все нове і цікаве. А от старшому було дуже важко, весь рік він хотів повернутися додому. Я розумію його - у його віці все вже усвідомлюєш по-дорослому.
Щодо роботи - спочатку працювала найманим працівником, але потім вирішила відновити власну справу. Я не закривала свій ФОП у Торецьку, тому просто орендувала приміщення і продовжила працювати самостійно. Зберегла навіть назву салону - "Міледі", просто додала вид діяльності.
Зараз багато моїх клієнтів - це теж переселенці з Торецька. Вони приходять не лише за послугами, а й поспілкуватися, підтримати одне одного. Це дуже приємно - зустріти своїх людей в іншому місті. Новини про рідне місто дізнаюся через соціальні мережі - Facebook, Instagram, спілкуюся з тими, хто виїхав.
Тетяна за роботою у ДніпріФото: З власного архіву Тетяни Гризодуб
Мої батьки теж виїхали - зараз вони в Полтавській області, у Кобеляках. Найважче звикнути до відсутності власного житла - коли немає свого дому, почуваєшся некомфортно. Але попри всі труднощі, ми намагаємося будувати нове життя. Хоча Дніпро - це не дім, де тебе всі знають і ти всіх знаєш, де почуваєшся добре. Тут всі чужі. Але це нове місце, нові люди, нові знайомства і нові можливості".
Для себе, для земляків, для рідного міста
Я готова повернутися в рідне місто, якщо все закінчиться і буде куди повертатися. Хотілося б почати там знову життя і долучитися до відбудови міста, але, на жаль, я розумію, що це вже майже неможливо.
Тетяна ГризодубФото: З власного архіву Тетяни Гризодуб
Своїм землякам бажаю миру і якнайшвидшого повернення додому. Найбільшою перемогою для Торецька, на мою думку, буде нове, чесне керівництво - люди, які будуть зацікавлені у відбудові міста, а не лише у наповненні власних кишень.
