Інна Сорокіна кілька років працювала в органах місцевої влади Торецька, і їй безпосередньо довелось брати участь в ребрендингу міста після його перейменування у 2016 році. З Торецька через зміну роботи до Слов’янська вона виїхала ще до повномасштабного вторгнення росіян, але вважає себе тореччанкою та не втратила зв’язок з рідним містом.
Редакція сайту Торецьк.City у рамках спецпроєкту “Говорять свої з Торецька” поспілкувалась з Інною та дізналась, як змінилося їх життя за останні два роки, як вона влаштувалася та чим займається після евакуації з Донеччини та чи збирається після перемоги повертатися до рідного міста.
Зупинку, яку ми прикрасили в Торецьку, росіяни зруйнували чи не найпершою
Останній раз я була вдома на святах на початку січня 2022 року. Зазвичай я приїжджала додому у Торецьк один раз на тиждень або один раз на два тижні. Але сталося так, що того року я не змогла приїхати, і мої два роки без рідного міста розпочалися трохи раніше. Десь 5 січня 2022 року, в останній раз я була в рідному місті.
Інна Сорокіна в ТорецькуФото: з архіву Інни Сорокіної
Після закінчення у 2015 році вишу в Донецьку я влаштувалась до Торецької міської ради у відділ внутрішньої та інформаційної політики. З 2015 по 2020 рік працювала в цьому відділі. Спочатку спеціалістом, а потім вже очолила цей відділ. У цей період ми розробляли маркетингову стратегію Торецької громади й робили різноманітні проєкти.
Брендована зупинка в ТорецькуФото: з архіву Інни Сорокіної
Одним з останніх проєктів у Торецьку, в реалізації якого я брала участь — брендування зупинки громадського транспорту в центрі міста. На жаль, на початку активної фази війни, під час ворожого обстрілу, її зруйнували.
У 2020 році я звільнилась з Торецької військово-цивільної адміністрації та переїхала до Слов'янська, де винаймала житло, а працювала у Краматорській райдержадміністрації.
Тож моє розлучення з рідним містом відбувалося поступово. Я у 2021 році приїжджала до Торецька на вихідні до батьків та друзів.
Інна Сорокіна з громадськими активістами в ТорецькуФото: з архіву Інни Сорокіної
Найважливішим для мене за час життя в Торецьку є зміна сприйняття у людей. Ми з друзями та однодумцями організовували в місті класні й форматні івенти. Змінили підхід до організації міських свят. Шахтарське місто дуже багато років святкувало всі свята в одному форматі, і я дуже пишаюсь тим, що ми змогли змінити усвідомлення тореччан. Наприклад, за допомогою фестивалю “З країни в Україну”, який в Торецьку був тричі.
Також я з цікавістю займалася розробкою нового бренду громади. Коли у 2016 році місто перейменували з Дзержинська у Торецьк на поверхню лягла історія з брендуванням міста. Виведення його зовсім на інший рівень сприйняття людей. Ми розробляли маркетингову стратегію і намагалися просувати окремі брендовані продукти в місті. Історію Торецька подавати по новому, як у книжці “Легенди торецького степу”. Я дуже пишаюсь яким місто стало в громадському просторі за цей час. І дуже рада, що я маю до цього відношення, опосередковано чи ні.
Вважаю, громадське суспільство в Торецьку після 2015 року стало іншим, в хорошому сенсі. Саме це зараз дає людям змогу в будь-якому регіоні країни продовжувати громадську діяльність і бути конкурентоспроможними, дієвими.
Той досвід, який ми зараз тут напрацьовуємо, ми його потім привеземо додому.
Рідний будинок стоїть, але навколо нього немає життя
24 лютого, як і більшість родин в країні, ми намагалися згуртуватися. Я запропонувала мамі приїхати до Слов'янська, але вона вирішила залишитися в Торецьку. Але вже через тиждень, зрозумівши, наскільки серйозна безпекова ситуація в Торецьку, вона приїхала до мене. А вже через місяць ми разом поїхали з Донеччини.
Коли мама їхала з Торецька, то вирішили, що потрібно брати лише найважливіше, щоб можна було самостійно тримати, якщо трапиться щось. Тому в нас був список речей, які потрібно їй привезти до мене.
Це вишиванки, книга "Легенди торецького степу", яку ми колись розробляли з командою військово-цивільної адміністрації, пляшка для води з логотипом Торецька, стратегія розвитку громади, дитячі розмальовки, в яких розповідалося, куди рухається місто, і, звичайно, світлини та інші атрибути, важливі для нас.
У квітні 2022 року ми виїхали зі Слов'янська в Дніпро. Я працювала в Краматорській районній державній адміністрації, і ми не могли просто взяти валізи й поїхати, бо мали свої обов'язки. Керівництво дуже гарно розуміло, що потрібно тримати нас всіх разом, і запропонувало нам поїхати всім туди разом. Ми обрали Дніпро, бо там вже перебували близькі друзі, і ми розуміли, що це буде більш комфортно.
Враження від Дніпра були складні. Ми приїхали з маленьких міст, а Дніпро — це інше місто, інший регіон, не схожий на Донеччину. Перші місяці в Дніпрі давалися важко, бо ми перебували в стресі та в постійному очікуванні, коли можна буде повернутися додому або ні. Також довелося адаптуватися до міського транспорту, логістики тощо.
Інна Сорокіна з друзями в ДніпріФото: з архіву Інни Сорокіної
11 травня 2023 року був дуже серйозний обстріл Торецька, і район, де ми мешкали, був практично знищений. Наш будинок стоїть в самому кінці, він більш-менш уцілів, але, на жаль, навколо нього немає життя.
Допомагати землякам — моя робота, але громадський дух тут присутній
Я все так же працюю в Краматорській районній державній адміністрації. Офлайн і онлайн одночасно. Спочатку у Дніпрі жили в гуртожитку, а потім орендували квартиру.
Інна Сорокіна виступає перед депутатами в Ризі, 2023 рікФото: з архіву Інни Сорокіної
Знайти більш-менш адекватне житло і не за всі гроші світу в Дніпрі майже нереально. На жаль, це дуже гостра проблема. Я знаю, що це проблема не тільки для Дніпра, а і взагалі для всіх великих міст, куди дуже багато переселенців приїхало з 2022 року. В Дніпрі наразі понад 600 000 переселенців, якщо я не помиляюсь. Хоча тут палка, але про два кінці. Ми зацікавлені один в одному: і місцеві в нас, і ми в місцевих.
Ми вивезли сюди всі свої гроші, ми тут платимо податки, за послуги.Тому, я думаю, що всі переселенці загалом дуже гарний внесок в бюджет Дніпра роблять. І я хочу, щоб про це говорили, тому що, коли в один день ми всі поїдемо, а більшість з нас поїде кудись, то бюджет це відчує. Я дуже б хотіла, щоб місцева влада нас чула і йшла на зустріч, і місцеві також сприймали нас адекватно.
Інна Сорокіна з однодумцями в центрі допомоги ВПО в ДніпріФото: з архіву Інни Сорокіної
У 2023 році ми відкрили в Дніпрі центр підтримки ВПО Краматорського району, мій відділ є розробником районної програми всього цього напрямку. Ми працюємо з дітьми, дорослими, медиками, психологами, юристами. Це дуже великий процес, якому я дуже вдячна, бо ми змогли не тільки не загубитися в великому місті, а стати у своїй ніші корисними для людей.
Я вважаю, що це моя робота, але громадський дух тут присутній. Багато часу, власних ресурсів я вкладаю в це, бо розумію, що це цінно. Ми не маємо права відмовити людям у допомозі, і тому, навіть коли до нас приходять люди з інших регіонів, ми надаємо допомогу кожному, хто цього потребує.
Після відкриття центру до нас почали приходити люди з Торецька, Покровська, Херсону, Харкова. Не було тоді такої кількості центрів підтримки як зараз. І люди йшли туди, де бачили абревіатуру "ВПО". І ми для себе вирішили, що ми не маємо права відмовити людям у допомозі. Ми надаємо допомогу кожному, хто до нас прийде. Я дуже вдячна, що і мої друзі підтримали це.
Для себе, для земляків, для міста
Я обов’язково повернусь, бо я пронизана Торецьком і, напевно, вже ніколи не зможу без нього. Майже все, що я маю — це вкладено в мене там.
Ми всі за ці роки набули нового досвіду, надбали нові контакти людей і це настільки буде все цінно привести до рідного Торецька. Я б дуже хотіла повернутися, обов'язково, без якщо, а просто повернутися, й весь цей досвід віддати Торецьку знаннями, роботою, відбудовою. Це місто, в якому я народилась, і я в нього я обов'язково повернуся, в українське місто Торецьк. Обов'язково.
Інна Сорокіна в Торецьку до повномасштабного вторгнення росіїФото: з архіву Інни Сорокіної
Зараз від кожного з нас залежить, якою ціною ми вистоїмо проти російської навали. І, на жаль, сидіти й чекати перемогу — взагалі не варіант. Кожен має робити щось важливе та корисне для нашої країни. Перемога сама по собі не настане, для цього потрібно обов'язково тореччанам евакуюватися з зони ведення активних бойових дій і дати змогу військовим, вже без ризику для цивільних, захищати місто.Життя в першу чергу тому ми не маємо ризикувати ані власним життям, ані чужим. Тож виїжджаємо та адаптуємось. Якщо самі не можемо, то шукаємо допомогу. Я вірю в те, що, якщо ти дійсно потребуєш допомоги, то вона тебе знайде. Я розумію, що літньому поколінню важко покинути місця, де вони понад 50 років відбудовували свій побут, але життя цінніше ніж кожна пательня чи кожна серветка, яка залишається вдома. Тому виїжджайте обов'язково. І тільки так ми будемо наближати перемогу.
Якщо заплющити очі та уявити життя після перемоги над росіянами в Торецьку, то, мені здається, що для міста буде перемога, коли повернуться люди. Я дуже хочу, щоб до Торецька після нашої перемоги поверталися люди, поверталися діти, поверталося життя.
Інна Сорокіна Фото: з архіву Інни Сорокіної
Хочеться дійсно відчувати свободу, відбудовувати рідну Донеччину, розвиватись. Повернутися нарешті на донецькі вулиці й прогулятися по українському Донецьку з українським прапором — цей гештальт поки не закритий. Мрію бути вільною, необмеженою, українською людиною.
