Марина Болдирева з родиною жила в Торецьку звичайним, спокійним життям. Вона працювала в інклюзивно-ресурсному центрі практичним психологом, допомагала людям покращити своє фізичне самопочуття, як масажист. Її чоловік, Данило, був вчителем історії в одній з місцевих шкіл. Влітку 2021 року в родині відбулася дивовижна подія - народилася донечка. Коли почалася повномасштабна війна, Маргариті виповнилося всього сім місяців.
Редакція сайту Торецьк.City у рамках спецпроєкту “Говорять свої з Торецька” поспілкувалась з Мариною, яка розповіла про себе, про свою сім’ю та про те, як змінилося життя її родини внаслідок повномасштабного вторгнення.
“Останній день вдома був наповнений сумом, тривогою та розпачем”
Торецьк для нас був не просто місцем проживання, а справжньою домівкою, де ми відчували себе частиною великої родини. Але війна зруйнувала наше спокійне життя, відірвала нас від нашого затишку. Тепер ми мусимо турбуватися про збереження життя, створення безпечних умов для розвитку дитини, шукати притулок і дбати про наше фізичне та емоційне благополуччя в умовах невизначеності.
Марина з донькою в ТорецькуФото: З архіву Марини Болдиревої
Я пам'ятаю той момент, коли ми усвідомили, що мусимо залишити свій дім. Це був жахливий і тривожний момент. Нас спонукали до цього кроку загроза небезпеки, військові дії та загальна небезпека для нашої родини. Ми розуміли, що залишатися в такій ситуації було небезпечно, і наша першочергова мета була забезпечити безпеку нашій донці.
Останній день вдома був наповнений сумом, тривогою та розпачем. Ми пакували найнеобхідніше та обговорювали плани. Кожен момент був сповнений надзвичайної напруги, але ми намагалися залишатися спокійними. Ми провели останні години вдома, споглядаючи наші улюблені куточки, пригадували моменти щастя, які ми тут пережили. Це було важко, але ми знали, що майбутнє може бути ще важчим, тому ми мусили зібрати всю рішучість і рушити вперед у пошуках безпеки та захисту.
Родина БолдиревихФото: З архіву Марини Болдиревої
З собою ми забрали ті речі, які найбільше нагадували про дім: сімейні фотографії, альбоми, улюблені дрібнички. Кожна з цих речей для нас неоціненна, бо вона зберігає в собі частинку нашого минулого, нашого дому.
Зв'язок зі своїм містом ми зберігаємо через зв'язок з близькими та друзями, які залишилися в Торецьку. Ми регулярно дзвонимо їм, спілкуємося в соціальних мережах, переймаємося за їхнє життя і здоров'я. Також ми вступили в спеціальні спільноти або групи для переселенців, де ми можемо зустрічатися, обмінюватися досвідом та підтримувати один одного. Також про Торецьк постійно нагадують спогади.
Один з найважливіших уроків, які ми забрали зі свого досвіду життя в Торецьку перед тим, як стати переселенцями, - це цінність родинних та дружніх зв'язків. Спілкування з рідними та друзями, підтримка один одного важлива під час будь-яких змін у житті. Також гнучкість та адаптивність. Життя не завжди йде за планом, і важливо бути гнучким та готовим до змін. Адаптуватися до нових умов, шукати нові можливості та розв'язувати проблеми - це важливі навички для успішного переселення.
Найважливішим внеском у розвиток Торецька для мене було забезпечення розвитку дітей, підтримка їх емоційної стійкості та пошук ефективних стратегій розв'язання проблем для батьків. Також я намагалася допомагати мешканцям рідного міста у покращенні здоров'я та фізичного самопочуття.
Після переїзду у мене змінилися професійні амбіції
Зараз ми знаходимося у Дніпрі. Ми обрали саме це місто через його географічне розташування, розвинену інфраструктуру та наявність великої кількості переваг стосовно комфорту проживання. І важливо, що Дніпро знаходиться не дуже далеко від нашого рідного міста - так легше для нас, психологічно.
Марина з донькою у ДніпріФото: З архіву Марини Болдиревої
Наше життя тут поки що складається. Ми знайшли житло, я продовжую працювати психологом інклюзивно-ресурсного центру, проводжу заняття дистанційно, спілкуюся з дітьми на онлайн-заняттях. Крім того, маю свій масажний кабінет у Дніпрі з новим обладнанням, яке вдалося придбати завдяки грантовій допомозі за підтримки та супроводу ГО "Центр ініціатив підприємців м. Торецьк".
Це також демонструє важливість підтримки та співпраці в спільноті підприємців, які можуть сприяти розвитку бізнесу та створенню можливостей для успіху. Масажний кабінет не лише створює можливості для мене як підприємця, але й пропонує послуги, що корисні для здоров'я, у тому числі і переселенців.
Ми намагаємося слідкувати за новинами з нашого міста, спілкуємося з друзями, які ще перебувають на території Торецької громади. Але, на жаль, часто це новини невтішні.
Після переїзду люди часто переосмислюють свої цілі та плани на майбутнє. Я - не виключення. Переїзд розширив коло людей, що мене оточують, можливості для розвитку та багато іншого, що спонукає до перегляду своїх мрій та цілей. Наприклад, після переїзду у мене змінилися професійні амбіції. Намагаюся дивитися на це, як на початок нового етапу у моєму житті, у тому числі реалізацію нових мрій та цілей, розвиток підприємницької діяльності.
Для себе, для земляків, для міста
Я мрію про повернення додому, до рідних місць та вулиць, де спогади нарешті зможуть перевтілитися у те життя, про яке ми мріяли разом з моєю сім’єю.
Але я повернуся в рідне місто, якщо безпекова ситуація дозволить це, і для того, щоб долучитися до відбудови міста не тільки фізично, але і ментально.
Найголовніше, що я хотіла б сказати своїм землякам, щоб вони ні в якому разі не опускали рук. Потрібно жити з вірою в себе, людей та Україну.
А найбільшою задачею після перемоги для нашого міста буде відбудова життєздатного та процвітаючого міста, у якому будуть жити щасливі люди.
Марина та Данило БолдиревиФото: З архіву Марини Болдиревої
Сподіваємося, що ця історія допоможе читачам краще зрозуміти, як важливо підтримувати один одного в складних ситуаціях, бути гнучкими та адаптуватися до нових умов. І головне - ніколи не втрачати надію на краще майбутнє.
