Наталія Фоменко, підприємиця та фітнес-тренерка, в рамках спецпроєкту “Говорять свої з Торецька” розповіла журналістам Торецьк.City про те, як війна змінила її життя, змусивши залишити улюблене місто та почати все спочатку в Ізмаїлі.
Ми так любили Торецьк і не уявляли, що доведеться його залишити
Моя історія починається в Торецьку, місті, яке я люблю, і де я провела більшу частину свого життя. Я — підприємиця та інструкторка фітнесу, за два роки до війни відкрила в рідному місті два нових бізнеси: студію фітнесу "Body Fit" та продуктовий магазин. Фітнес студія в Торецьку була популярною, у нас була команда тренерів, які працювали у двох залах.
Вивіска фітнес студії в ТорецькуФото: з архіву Наталії Фоменко
Крім роботи, ми з чоловіком намагалися робити життя у місті кращим — допомагали бездомним тваринам, озеленювали парки, чистили пляжі від сміття.
Наш син Олег вже дорослий, живе окремо. Він після навчання не повернувся до Торецька. Моя основна сфера — фітнес, і я завжди намагалася пропагувати здоровий спосіб життя. Ми з чоловіком організовували прогулянки на велосипедах, каяках і збирали людей, щоб дбати про своє тіло та навколишнє середовище.
Ми з моїм чоловіком Денисом не планували залишати Торецьк. Ми любили наше місто і намагалися розвиватися там.
З початком повномасштабної війни навіть облаштували підвал у будинку і запасли воду, але, коли ситуація почала загострюватися, мій чоловік перевівся на роботу в Ізмаїл, Одеської області, і 25 березня 2022 року ми були змушені поїхати.
Наталія та Денис ФоменкоФото: з архіву Наталії Фоменко
Наше серце залишилося в Торецьку. Думали, що повернемося протягом кількох тижнів або місяців. Ми не брали з собою навіть літнього одягу та взуття, бо не планували залишатися надовго. У нашій квартирі в Торецьку була потішна іграшка Кузя, яку мій чоловік взяв з собою. Тепер вона стоїть на нашій кухні і нагадує нам про дім.
Кумедний талісман з Торецька - КузяФото: з архіву Наталії Фоменко
Але війна затягнулася, і нам довелося пристосовуватися до життя в Ізмаїлі, за 1200 км від Торецька, тому з’їздити додому за речами ми не мали змоги.
Десь через рік поштою від сусідів ми отримали нашу різдвяну ялинку, яка принесла в нашу квартиру в Ізмаїлі домашній затишок.
Мені хочеться повернутися в Торецьк, але я розумію, що чим довше триває війна, тим менше шансів у нас повернутися додому. Місто руйнується, люди роз'їжджаються і закріплюються в тих місцях, де вони зараз живуть.
Пів року я провела на паузі, перш ніж вирішила почати нове життя
Коли я приїхала в Ізмаїл, то була в шоку від різниці в ритмі життя. Ізмаїл — місто вічної сієсти, де все живе в іншому темпі. Ринок починає працювати тільки о 8:30 або 9:00, тоді як в Торецьку люди вже працюють з 5 або 6 ранку.
Я залишила свій бізнес і діяльність в Торецьку і мені було важко звикнути до нового життя. Я не хотіла починати працювати, але мій чоловік підтримав мене і порадив продовжити займатися фітнесом в Ізмаїлі.
Одна з особливостей нашого краю — працьовитість. Люди в Торецьку звикли працювати й знають ціну праці. Це допомагає мені зараз, коли потрібно рухатися далі й робити щось нове.
Наталія Фоменко з синомФото: з архіву Наталії Фоменко
Ми орендуємо квартиру в Ізмаїлі. До приїзду сюди я не знала, чого чекати від цього міста. Я була здивована, дізнавшись, що Ізмаїл схожий на Торецьк за розміром, але дуже красивий і чистий. Тут є все для комфортного життя: прекрасна набережна, добре розвинена інфраструктура, багато спортивних залів і дитячих локацій. Як підприємиця, я бачу багато ідей для свого міста. Якби війна закінчилася прямо зараз, ми б повернулися, і я б спробувала зробити Торецьк таким же комфортним і красивим.
Наталія Фоменко з чоловіком в ІзмаїліФото: з архіву Наталії Фоменко
Мій чоловік працює в СІЗО, і я перші пів року не працювала, а просто ходила по місту і вивчала його. Коли я зрозуміла, що нам потрібно залишатися, вирішила знайти собі справу і закінчила курси масажу.
Звісно, було страшно починати все з нуля в новому місці, але я орендувала приміщення під масажний кабінет, купила обладнання і почала працювати. Поступово з'явилися клієнти. Згодом мене почали запрошувати проводити фітнес-тренування. Тепер я поєдную роботу масажисткою та тренеркою в студії фітнесу. Життя налагоджується, хоч я і дуже сумую за Торецьком.
Зараз важко будувати довгострокові плани, але я мрію про скоріше завершення війни. А поки продовжую розвиватися в професії, планую нові навчання з фітнесу і масажу. Головне — не втрачати надію і віру в краще майбутнє, адже наш працьовитий народ здатен впоратися з будь-якими труднощами й знову зробити нашу землю процвітаючою.
Для себе, для земляків, для міста
Я повернуся в Торецьк, якщо найближчим часом закінчиться війна, щоб його відбудувати, щоб вдихнути в нього життя.
Я б хотіла своїх земляків просто обійняти серцем, бо я розумію, як це важко. Я сама через це все пройшла і хочу побажати не втрачати віри. Не втрачайте віру в те, що у нас все одно все буде добре. Життя продовжується на старому місці або на новому місці. Я не засуджую ні тих, хто залишився, ні тих, хто виїхав, кожна людина робить вибір і поступає саме так, як він відчуває, ось просто хотілося б усіх обійняти.
Наталія Фоменко у рідній фітнес студії в ТорецькуФото: з архіву Наталії Фоменко
Найбільшою перемогою для Торецька було б те, що він вцілів і максимально велика кількість людей, які люблять його, повернулися, щоб його оживити.
Я сподіваюся, що моя історія надихне інших людей не втрачати надію і рухатися вперед, попри труднощі.
