24 лютого 2022 року назавжди змінило життя мільйонів українців. Ця дата стала відправною точкою, яка розділила їхнє життя на "до" і "після". Історія Тетяни Кузьменко — одна з тисяч історій переселенців, які були змушені покинути рідні домівки та розпочати життя з чистого аркуша на новому місці. Попри всі випробування, вона знайшла в собі сили рухатися далі, розвивати улюблену справу і допомагати іншим.
Редакція сайту Торецьк.City у рамках спецпроєкту “Говорять свої з Торецька” поспілкувалась з Тетяною, яка розповіла про свою родину, роботу у новому місті, та як змінилося життя після початку повномасштабної війни.
Евакуаційний потяг віз нас в невідомість — вона лякала
Наша сім'я була звичайною: чоловік Олександр працював водієм у ДТЕК, я — масажисткою. Ми виховували двох чудових дітей доньку Владиславу та сина Гліба, і будували затишний дім у Торецьку, про який так довго мріяли. Та лютий 2022 року розділив наше життя на "до" і "після".
Діти Тетяни - Владислава та ГлібФото: з архіву Тетяни Кузьменко
Спочатку ми просто боялись виходити з дому. Працював лише чоловік, відновлюючи електропостачання міста. Коли ставало зовсім страшно, ми з дітьми і домашніми улюбленцями ховалися в погребі. Так минув місяць. 20 березня ми вирішили — час тікати. Та куди? Ця невідомість лякала не менше, ніж звуки обстрілів.
Зрештою, ми з дітьми й моєю кумою поїхали. Найцінніше — діти й собака — були з нами. А от улюблений котик залишився з чоловіком... Евакуаційний потяг віз нас у невідомість понад добу. На Хмельниччині нас прихистили далекі родичі, але умови були настільки жахливими, що ми не могли там лишатися. Наступного ж дня вирушили до Кропивницького, де мешкають мої дядько з тіткою та двоюрідна сестра.
У Кропивницькому ми зрозуміли, що не маємо навіть весняних речей. На допомогу прийшли гуманітарні центри. Згодом до нас приєднався і чоловік, привізши мій робочий інструмент — масажний апарат. Ми зняли будиночок, я знайшла кабінет у центрі міста і почала відбудовувати свою справу з нуля. Поступово перевезли з Торецька все, що змогли. Та найцінніше — це родина, фотоальбоми зі спогадами і душевний спокій.
Тетяна КузьменкоФото: з архіву Тетяни Кузьменко
Спогади... Ми залишили в Торецьку будинок, у який вклали стільки сил і коштів. Та найяскравіші спогади — це подорожі з друзями, відпочинок на морі, посиденьки з рідними. Вони залишаються з нами назавжди, їх не відібрати жодними обстрілами.
Нам пощастило перевезти з Торецька все майно, що було в будинку. Там залишилися тільки стіни.
Клієнтів буває записую на півтора місяця наперед, бо все розписано
Ще до війни я виграла грант від ООН на розвиток своєї справи. Тоді купила обладнання, якого не було в Торецьку. Завжди прагнула розвиватися в улюбленій сфері. У Кропивницькому я вирішила ще більше інвестувати в навчання та обладнання. За власні кошти придбала ще два апарати, а завдяки гранту від Естонської ради у справах біженців — дві багатофункціональні канапи і пройшла вартісне навчання для подальшого розвитку.
Тетяна Кузьменко за улюбленою справоюФото: з архіву Тетяни Кузьменко
Я завжди любила свою роботу, але після переїзду полюбила її ще більше. Зрозуміла, що масажі потрібні всюди, де є люди. За рік практики в Кропивницькому, не маючи жодного знайомого клієнта, я вже мала записи на місяць-півтора наперед. Серед відвідувачів — і місцеві, і переселенці. З останніми в мене завжди був особливий зв'язок і розуміння.
У жовтні 2023 я переїхала в новий кабінет і почала навчати базових навичок масажу інших. Серед моїх учениць — землячки з Торецька, Аня Пікінер та Марина Лепська. Зараз Аня відкрила масажний кабінет у Краматорську, а Марина успішно практикує в Дніпрі. Я щаслива, що змогла допомогти їм відкрити себе в новій професії!
Попри відстань, я стежу за новинами з рідного Торецька. Брат, який лишився там, тримає мене в курсі подій, а телеграм-канали допомагають бути на зв'язку з містом.
Моє бачення майбутнього змінилося кардинально. Тепер я не загадую наперед, а живу теперішнім. Єдине, про що мрію — придбати житло для батьків. Літнім людям особливо важко переживати втрату домівки. Для себе ж прагну лише розвивати свою справу і більше часу проводити з родиною.
Тетяна КузьменкоФото: з архіву Тетяни Кузьменко
До речі, діти вже потрохи адаптувалися до нових умов: донька ходить до школи в Кропивницькому, знайшла друзів і відвідує гуртки. Син захопився футболом, на наступний рік теж плануємо переводити його на навчання офлайн тут.
Для себе, для земляків, для міста
Я повернуся в рідне місто, якщо всі мої рідні, близькі будуть там. Якщо місто відновлять і дадуть йому життя наші люди, але головне я повернусь в рідне місце для того, щоб обійняти свого братика.
Тореччанам хочу сказати, що в нас було все краще. Краще повітря, краща їжа, краще сало, кращі школи й багато чого ще. Не знаю чому так, але я постійно порівнюю різні деталі Кропивницького і Торецька. Я думаю це нормально. Я звикла до тих речей, і зараз розумію, що кожна річ вдома була краща. Не дивлячись на все це, потрібно психологічно підлаштовуватись під нову реальність, знаходити в собі сили, можливо знаходити нові можливості, знаходити плюси на новому місці, черпати натхнення і сили через свою сімʼю, друзів, близьких, людей з якими ми контактуємо. Менше підпускати до себе негатив, його в нашому житті й так дуже багато. Жити зараз, бо то ілюзія, що в нас ще є час. Часу Не має!!!
Тетяна Кузьменко з чоловікомФото: з архіву Тетяни Кузьменко
Найбільшою перемогою для рідного міста буде, якщо до нього повернеться мир, справжній господар, якому буде важливо підіймати інфраструктуру Торецька. Коли повернеться молодь, у якої буде мотивація залишатись там!
Найцінніший урок, який я винесла зі свого досвіду переселенки — жити тут і зараз, цінувати кожну мить з рідними. Вкладати душу в улюблену справу, допомагати іншим і ніколи не втрачати надію. Адже найважливіше ми носимо у своєму серці, а не в стінах будинку. І, доки ми віримо в себе і підтримуємо одне одного, нас не зламати.
