Олена Шевчук, громадська діячка, в рамках спецпроєкту “Говорять свої з Торецька”, розповідає про своє життя до та після вимушеного переїзду, про трансформацію громадської діяльності та про те, як чотири покоління її родини пов'язані з містом, яке довелося залишити через війну.
Торецьк: місто чотирьох поколінь
Моя історія в Торецьку – це історія чотирьох поколінь жінок, які будували та розвивали місто. Все почалося в 1946 році, коли моя прабабуся отримала розподіл сюди як інженерка. Вона була серед тих, хто відбудовував місто після війни. В родинному архіві досі зберігаються деякі її документи, зокрема про проєктування газової системи. Естафету прийняла бабуся – теж інженерка, але вже на шахті "Центральна". Вона працювала в шахтному управлінні, яке опікувалося цією шахтою. Мама багато раків пропрацювала бухгалтеркою на комунальному підприємстві.
Олена ШевчукФото: З власного архіву Олени Шевчук
До 2014 року моє життя, як і багатьох тореччан, було пов'язане з Донецьком – я їздила туди на роботу. Але після деокупації Торецька все змінилося. Ми створили спільноту однодумців і почали активно розвивати громадянське суспільство в місті. За цей час нам вдалося реалізувати багато важливих ініціатив: від моніторингу роботи місцевої влади до масштабних культурних проєктів.
Особисто я зосередилася на культурі та молоді. За ці роки ми організували три фестивалі, які стали знаковими подіями для міста. Але найбільше пишаюся муральним проєктом. Ми запросили художника Яна Птушка з Сєвєродонецька, який створив вражаючі мурали на дев'ятиповерхівках та біля музичного училища.
Ця ініціатива виявилася настільки успішною, що її підхопили місцеві підприємці та державні установи – вони почали замовляти власні стінописи у того ж художника.
Дніпро: нове життя та нові виклики
24 лютого 2022 року назавжди змінило наше життя. Ми з друзями вже кілька днів обговорювали можливу ескалацію і мали план дій. Коли почалося повномасштабне вторгнення, довго не вагалися – зібрали найнеобхідніші речі і виїхали того ж ранку. Планували їхати на захід України, але зупинилися в Дніпрі, де я живу й досі.
З дому вдалося взяти лише найдорожче: сімейні фотографії, пам'ятні речі від бабусі, старі ялинкові прикраси, які стали родинною реліквією. Здавалося б, дрібниці, але саме вони зберігають зв'язок з домом. З відео, які зараз з'являються в соціальних мережах, розумію, що мій приватний будинок у Торецьку сильно пошкоджений – немає даху, зруйновані прибудови, а сусідні будинки повністю знищені.
Дніпро вразив мене своєю багатогранністю. Величний Дніпро, що розділяє місто на два береги, строката суміш культур і національностей, яка відчувається в архітектурі та міському житті – все це створює особливу атмосферу. Саме це різноманіття, мабуть, і допомогло багатьом переселенцям відчути себе тут комфортно. Хоча спочатку було непросто звикнути до шаленого ритму міста та інтенсивного руху транспорту.
Олена Шевчук на зоході у ДніпріФото: З власного архіву Олени Шевчук
У Дніпрі я продовжила громадську діяльність, але в новому форматі. З 2016 року співпрацюю з організацією "Сильні громади", і зараз ми зосередилися на допомозі внутрішньо переміщеним особам. Досліджуємо законодавство, виявляємо проблеми та ініціюємо зміни, які можуть полегшити життя переселенців. Також координуємо гуманітарну допомогу для Краматорського та Покровського районів.
Олена Шевчук під час збору гуманітарної допомоги Фото: З власного архіву Олени Шевчук
Найважче було змінити свій світогляд. У Торецьку я жила мріями про розвиток міста і втілювала їх у конкретні справи. У Дніпрі складніше відчувати це прагнення – місто все ще не стало рідним. Довелося переорієнтуватися на менш відчутні, але не менш важливі речі: допомогу людям через зміни в законодавстві та гуманітарні проєкти. І хоч я більше не можу фізично бути в Торецьку, продовжую допомагати його мешканцям – тепер уже на відстані.
Для себе, для земляків, для міста
Я обов'язково повернуся до Торецька, хоча б для того, щоб зрозуміти, чи можливо його відновити і, чи має це сенс. Звісно, коли буде безпечно. Це важливо – побачити все на власні очі та оцінити масштаб необхідної роботи.
Олена ШевчукФото: З власного архіву Олени Шевчук
Своїм землякам хочу сказати – не впадайте у відчай. Розумію, як складно тримати себе в тонусі та жити далі, коли деструктивні думки настільки поглинають, що здається, ніби завтра просто не існує. Але нам необхідно шукати способи не занурюватися в цей відчай. Життя продовжується, і завтра обов'язково настане.
Найбільшою перемогою для Торецька буде те, що залишаться люди, які згадуватимуть його з теплотою і прагнутимуть повернутися. Адже відновлення міста напряму залежить від кількості людей, які захочуть там жити. Якщо не буде таких людей – місто не відбудують. Але якщо знайдеться достатньо тих, хто з теплотою думатиме про Торецьк і готовий буде вкладати свій інтелектуальний, фізичний чи фінансовий потенціал у його відродження – місто обов'язково отримає своє нове життя.
