Росіяни цілеспрямовано зруйнували їхній будинок та молодіжний простір “ЛЕМКО-центр” у Званівці, але вони продовжують боротися. Родина Юлії та Андрія Тимчаків уже 15 років зберігає на сході українські звичаї та традиції своїх предків — лемків. Його батьків вже після радянської операції “Вісла” у 1951 році примусово переселили зі Львівщини в село Званівка Бахмутського району. Сьогодні Андрій захищає рідний схід на фронті, а Юлія з дітьми продовжує родинну справу в Івано-Франківську.
Хто такі лемки?
Лемки — це етнічна група українців, які були переселені з території Лемківщини, що на той час була частиною Львівщини, в ході радянської операції “Вісла”. Тоді післявоєнна комуністична влада Польщі депортувала з західних територій Львівщини понад 140 тисяч українців, яких розкидали майже по всій Україні. Під "взаємним обміном населення" радянська влада приховувала свій страх та бажання придушити український повстанський рух.
Серед примусово депортованих були батьки Андрія Тимчака. Тоді ще вони були зовсім дітьми й не знайомі один з одним. У Бахмутському районі прихистком для примусових переселенців стали три села: Чубарівка, Роздолівка та Званівка, де народився вже Андрій Тимчак.
“Фішка цих трьох сіл — Званівки, Чубарівки та Роздолівки — у тому, що здебільшого там проживали переселенці 1951 року. Тоді їх селили в хати до місцевих, поки вони будували щось своє. Люди добре приймали. Це була щира допомога”, — розповідає Юлія Тимчак.
Юлія Тимчак нині живе у шелтері в Івано-Франківську
Дізнатися, що це хата переселенців, дуже просто. Архітектура та оздоблення будинків на заході й сході в ті часи різко відрізнялася, тож відмінності можна побачити й досі. Переселенці будували хати з дахом, який має 4 скати, а ми на сході звикли до двох. Також будинки лемків оздоблені дерев’яним різьбленням, особливо помітно це на вікнах. Тоді дуже популярною стала професія буяра — людини, яка працює з деревом і оздоблює ним будинки.
Лемки відвідували греко-католицькі церкви, які їм самим довелося будувати. Власними коштом та силами депортовані українці звели для себе місце сили, де могли відвести душу та помолитися.
“Церква греко-католицька є тільки в Званівці — вона побудована за кошти містян. Людина вирощувала бика, й замість того, щоб продати та заробити собі, вона віддавала гроші за цього бика на пожертву церкви, на її будівництво. Саме у Званівці є єдиний на Донеччині чоловічий монастир та греко-католицький храм”, — розповіла Юлія Тимчак.
Лемків на Донбас вивезли з села Ліскувате
Зараз Ліскувате знаходиться у Польщі
Чим живуть сучасні лемки?
Попри намагання радянської влади знищити самоідентифікацію цієї етнічної групи, лемки досі пам’ятають свої традиції та звичаї, поважають їх та готові ділитися ними з усіма охочими. Ба більше, місцеве населення також прийняло ці традиції, тож тепер свята гуляють усім селом.
“Різдво — це ключова подія для Званівки й для мого чоловіка, який все життя займався вертепами. Це справа життя не тільки Андрійка, а і його батька та всієї його родини. Вертепи вони створюють самі, самі шиють костюми й грають. Для званівчан вертеп — це дійство, яке починається на початку грудня й закінчується в кінці січня. Був рік, коли від нашого “ЛЕМКО-центру” йшло п'ять різних вертепів. У нас вертепи живі: вони йдуть від хати до хати й несуть цю радість людям. Колядують у кожній хаті. Це невеличке театральне дійство на 5-7 хвилин, але залучають усе село”, — поділилася Юлія.
Різдво — це ключова подія для Званівки і родини Тимчаків
Крім Званівки, вертепи водять й у сусідні села. Приїжджали на це дійство подивитися не тільки з усього району, а й з усієї області. Були навіть іноземці.
“Інша головна традиція — це палити на свято Івана Купала субітку. У моєму селі також святкували Івана Купала, також палили багаття, також стрибали через багаття, пускали вінки. Але в Званівці це набуває іншого сенсу. Субітка в них має бути величезна, через неї не перестрибнеш. Вона догорає ще 2–3 дні потім. Чим більша субітка — тим гарнішим буде рік. І приходило все село на це свято. Місцевим дуже подобалося, вони поєднували свої традиції з традиціями, які завезли лемки й бойки”, — розповіла засновниця “ЛЕМКО-центру”.
Юлія гортає альбом зі світлинами із заходів, які дуже подобалися місцевим у Званівці. Зараз ці світлини - частина спогадів з мирного життя.
Ці звичаї чудово демонструють культуру та традиції Донеччини. Вони руйнують упередження, що схід — це русифікована територія, де люди давно втратили самоідентифікацію.
“Ці стереотипи, що Донбас – це терикони й шахти, більше там нічого немає, України ніколи не було — це неправда. Україна там була. Вона є, й вона буде. Україна — це не тільки шаровари й хліба, Україна — це інженери, це космос, це техніка, це роботи, це купа можливостей, про які треба розповідати”, — каже Юлія Тимчак.
Що таке “ЛЕМКО-центр”
У 2014 році родина Тимчаків зрозуміла, що саме час залучати активістів і створили громадську організацію “Чарівні руни”, на базі якої потім заснували лемківський екологічний молодіжний культурно-освітній центр “ЛЕМКО-центр”.
“Коли Андрій повернувся після Революції Гідності 2014 року, ми зрозуміли, що треба рухати громадську активність далі, бо ті рухи з 90-го року вщухали. Так почалась інша фаза активності. Ми разом створили ГО «Чарівні руни». Таким чином ми біля себе зібрали ком‘юніті активістів. Ми зрозуміли, що нам потрібне якесь місце, щоб збиратися”, — згадує Юлія.
"ЛЕМКО-центр" став місцем сили і для родини Тимчаків і для званівчан
Так “ЛЕМКО-центр” знайшов собі місце. Ним став другий поверх будинку, в якому жило подружжя Тимчаків з дітьми.
“На другому поверсі в хаті Андрія вже тоді збиралися люди для вертепів, для обговорення якихось політичних ситуацій або просто поговорити про громадські рухи. Тому ми зрозуміли, що це таке місце сили — є територія, є приміщення і є вхід. Так з’явився на світ молодіжний простір «Лемко-центр». Тоді ми відкрили двері для всіх дітей та молоді й займалися там майстер-класами, семінарами, тренінгами, екологічними толоками, культурними акціями й різними молодіжними двіжами”, — розповіла активістка.
“ЛЕМКО-центр” — єдиний і неповторний для всієї Донеччини. Це місце, де гармонійно поєднується сучасне й минуле. Місце, яке об’єднує навколо себе різні покоління званівчан і не тільки.
“У чому була фішка “ЛЕМКО-центра”? Ми поєднували автентичні ремесла — вишивку, гончарство, плетіння з натуральних матеріалів — з сучасними технологіями: 3D, гіроскутерами, VR-окулярами. І тому молодь приходила й тусувалася. Ми їм ненав'язливо нав'язували наші давні традиції”, — каже Юлія Тимчак.
Росіяни цілеспрямовано знищили “ЛЕМКО-центр” у Званівці
Але війна розділила життя на "до" й "після". І після була евакуація, небажання виходити на вулицю й жахаюча звістка — росіяни знищили будинок та “ЛЕМКО-центр”. Прицільно вдарили по осередку українських традицій та культури в Званівці.
"Мабуть, за іронією долі Андрій служив у Дружківці і служив у нашій рідній Званівці. Тому в нашому рідному "ЛЕМКО-центрі" тривалий час був військовий шпиталь і гуманітарний штаб. Наш будинок, наш "ЛЕМКО-центр", наш офіс "Чарівних рун" протримався майже рік. Росіяни знищили його цілеспрямовано”, — із болем каже Юлія.
Андрій нині на фронті, рятує життя побратимів
Нині Юлія з дітьми живе в шелтері в Івано-Франківську, а її чоловік та батько дітей Андрій захищає рідну Донеччину. На новому місці Юлія все також збирає дітей для активностей, які влаштовує самотужки.
Серед них багато переселенців з Донеччини та Луганщини, а також діти з Херсонської, Харківської, Запорізької та Київської областей. Понад усе родина мріє повернутися до рідної Званівки, щоб продовжувати родинну справу на Донеччині.
В Івано-Франківську Юлія продовжує збирати дітей для активностей. Серед них багато переселенців
---
Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie/ Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
