Дмитро Горбачов, співвласник мережі пекарень та учасник 14 сезону шоу МастерШеф, в рамках спецпроєкту "Говорять свої з Торецька", розповідає про те, як його родина пережила два переїзди через війну, відбудувала бізнес у новому місті, і як участь у кулінарному шоу допомогла відкрити нові перспективи для розвитку.
Перед повномасштабним вторгненням ми розвивали бізнес у двох областях
Наша історія підприємництва почалася після 2014 року, коли ми переїхали з окупованої Горлівки до Торецька. Там я відкрив кілька закладів - кафе "Кумир" та антикафе "Место". Мама спочатку займалася продуктовим магазином, а у 2018 році прийшла з ідеєю відкрити пекарню.
Дмитро Горбачов з мамою та братамиФото: З архіву родини
Пам'ятаю, як вона сказала: "Хочу робити хліб". Я одразу погодився допомогти, але з однією умовою — не торкатимусь тіста. Тоді здавалося, що це щось надскладне, ще з дитинства пам'ятав, як бабусі лякали — мовляв, біля тіста не можна ні ходити, ні дихати.
Мама почала пекти особливий хліб — він дуже відрізнявся від продукції хлібозаводу та інших крафтових пекарень. У її випічці була якась особлива душевність. Справи йшли добре, і в грудні 2021 року ми вирішили розширюватися в Луганську область. На початку лютого 2022 року відкрили в Сіверськодонецьку dark kitchen - доставку їжі, а наприкінці того ж місяця готувалися запустити пекарню.
Дмитро Горбачов з родиноюФото: З архіву родини
Бізнес одразу пішов - на День святого Валентина було стільки замовлень, що я ледве встигав. Пекарню планували відкрити 26-27 лютого. Але 24 лютого о шостій ранку мама зателефонувала зі словами, від яких досі мурашки по шкірі: "Прокидайся, сину, знову війна почалася”.
Дніпро зустріло нас неочікуваною підтримкою
З Сіверськодонецька ми виїхали того ж дня — взяли лише документи, собаку та трохи речей. Все обладнання, квартира, весь бізнес залишилися там. Спочатку поїхали до Торецька, але розуміли — в Донецькій області буде небезпечно, адже лінія фронту тут уже вісім років.
Дмитро Горбачов з дружиною ОленоюФото: З архіву родини
У Дніпрі довелося все починати спочатку. Коли перевезли обладнання з торецької пекарні, зіткнулися з першими труднощами — різниця в оренді шокувала. Якщо в маленькому місті можна було зняти приміщення за 5-10 тисяч гривень, то тут ціни починалися від 30-40 тисяч.
Але найбільше вразила підтримка місцевих. Після публікацій про нас у ЗМІ люди приїжджали з усього міста — казали, що прийшли не стільки за хлібом, скільки підтримати переселенців. Місцева влада теж допомагає — інформують про гранти, консультують, завжди на зв'язку.
Дмитро та Ганна ГорбачовиФото: З архіву родини
Мама хвилювалася, як платитимемо зарплати при такій оренді. Тоді я вирішив: стану поруч і навчуся пекти. Вона попередила: "Тісто затягує". Так і сталося — я не тільки навчився працювати з тістом, але й почав розвивати її рецепти. Зараз у нас уже дві пекарні в Дніпрі, виграли грант на розвиток бізнесу.
МастерШеф відкрив нові горизонти
Десять років я відкривав анкету МастерШеф і щоразу щось зупиняло — то бізнес, то сім'я, то здавалося, що не зможу надовго залишити справи. А в Дніпрі подумав — життя одне, чому б не спробувати? Тим більше, що моя дружина мене підтримала у цьому. З понад п'яти тисяч заявок на 14-й сезон я пройшов відбір.
Дмитро Горбачов з дружиною Оленою на шоу МастерШефФото: З архіву родини
Найважче було на початку, коли бачиш навколо себе 20 камер, спочатку губишся. Отримав п'ять чорних фартухів, але сприймав їх як можливість показати себе. Перший фартух справді налякав, але потім почав ставитися до цього як до виклику - ще один шанс довести суддям, що я вартий бути тут.
На проєкті навчився готувати складні страви, наприклад, французьку перепілку Рішельє. Це була моя гордість — на початку конкурсу показати суддям такий рівень майстерності.
Дмитро ГорбачовФото: З архіву родини
Участь у шоу допомогла чітко сформулювати мету — створити велику мережу пекарень “Gorbachoff Studio” по всій Україні, а потім вийти за кордон. Даю собі три роки. Хочу, щоб батьки могли піти на заслужений відпочинок і бачити свою фамілію на вивісках пекарень навіть у Європі. З усіма цими переїздами та постійними новими початками хочеться, щоб вони нарешті змогли просто відпочити та порадіти результатам нашої спільної праці.
Для себе, для земляків, для міста
Чи повернусь я жити в Торецьк — це велике питання. Але я точно туди приїду, коли там буде український прапор, коли воно знову стане мирним містечком, як до війни. Приїду, щоб відкрити там нашу сімейну пекарню. Це буде наше велике дякую місту, яке нас прийняло. Хочу, щоб у Торецьку був наш найсмачніший хліб.
Своїм землякам хочу побажати ніколи не опускати руки. Життя в нас одне, і якщо є якісь задумки — не треба відкладати їх на "після війни". Ніхто не знає, коли настане це "після". Як показав 2014 рік, ми не можемо передбачити майбутнє. Тому треба жити саме зараз і якщо є якісь плани — їх треба втілювати.
Дмитро Горбачов з батьками та дружиноюФото: З архіву родини
Найбільшою перемогою для Торецька буде, звісно, перемога над окупантами. І я вірю, що ми відбудуємо місто, воно стане процвітаючим. Торецьк цього вартий.
